28 листопада 2023 року Центр досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки (KSE Aгроцентр) організував семінар «Партнерство країн Африки та України: взаємовигідна співпраця з Північною Африкою».

Напочатку семінару доктор Марія Богонос, керівниця KSE Aгроцентр, привітала доповідачів та гостей та підсумувала результати першого семінару в рамках циклу «Співпраця Україна-Африка», в якому говорилося про важливість регіону Північної Африки для українського аграрного експорту та дипломатичних відносин між країнами для сприяння торгівлі та інших видів співробітництва. Вона також підкреслила, що повномасштабна війна в Україні підірвала потенціал місцевого сільськогосподарського виробництва та негативно вплинула на продовольчу безпеку в основних напрямках експорту, зокрема, у Північній Африці.

 

Д-р Моніка Тотова, старший економіст Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), представила контекст динаміки продовольчої безпеки в Північній Африці.

Основні тези:

• З 2021 по 2022 рік рівень голоду в усьому світі не сильно змінився, але залишається значно вищим за рівень до пандемії.

• У 2022 році у світі голодувало на 122 млн. людей більше, ніж у 2019 році.

• В Африці, на відміну від інших регіонів, у 2022 році зросло домінування продовольчої небезпеки середнього та високого рівня.

• Північна Африка має найвищий рівень продовольчої безпеки на континенті. Тим не менш, місцеве населення стикається з проблемами у харчуванні, які включають не тільки недоїдання, але й переїдання та дефіцит мікронутрієнтів.

• Виробництво зернових нерівномірно розподілено на африканському континенті. Лідером є Західна Африка. Виробництво в Північній Африці переважно відбувається на незрошуваних землях, і тому демонструє високу мінливість по роках (воно є другим найнижчим після Центральної Африки).

• Зернові культури становлять 50% середньодобового споживання калорій в Африці; особливо важливі пшениця та рис. Водночас частка «традиційних злаків» (сорго, ячмінна крупа, пшоно та африканський рис) у місцевих раціонах зменшується через урбанізацію та зміну споживчих уподобань: через більш динамічний спосіб життя міському населенню простіше споживати калорії з пшениці та рису, ніж сільському населенню. Загалом кукурудза за споживчим значенням випереджає всі зернові культури.

• Загалом в Африці близько 70% внутрішнього використання зернових покрито місцевим виробництвом. У Північній Африці ця частка значно нижча (близько 40%) на відміну від Південної Африки (90%). За останні п’ять років Північна Африка покривала близько 40% внутрішнього попиту на пшеницю за рахунок власного виробництва. Для кукурудзи та рису ці частки становили 30% та 80% відповідно.

• Аграрна політика країн Північної Африки створює стимули для збільшення внутрішнього виробництва. Наприклад, у Марокко місцеві фермери отримують підтримку за допомогою адміністративних цін, премії за зберігання та імпортних мит.

• На відміну від інших країн Північної Африки, єгипетське виробництво зернових майже повністю зрошується і демонструє відносно стабільне виробництво. Тим часом Єгипет прагне диверсифікувати свою імпортну базу. Зокрема, минулого сезону Індія, Сербія та Португалія були затверджені як нові джерела пшениці. Уряд надав державному покупцеві GASC право безпосередньо укладати контракти з будь-яким урядом чи компанією без необхідності проводити міжнародний тендер, як це було в минулому.

• Загалом внутрішнє споживання зростає в усіх країнах Північної Африки. Це зростання стримується низькою забезпеченістю землею та водою, а також несприятливими змінами клімату, які відображаються у частіших посухах.

• Зростання попиту в регіоні здебільшого базується на зростанні населення, тоді як споживання на душу населення залишається відносно стабільним.

• Процес урбанізації в Північній Африці триває. Це робить шоки цін на продовольство більш політично чутливими, враховуючи те, що міське населення схильне страйкувати в періоди продовольчої інфляції.

Презентація

 

Д-р Павло Мартишев, дослідник KSE Aгроцентр, надав огляд можливостей, проблем та варіантів співпраці між Україною та Північною Африкою у сільському господарстві.

Основні тези:

• Україна є найбільшим виробником сільськогосподарської продукції в Європі. З точки зору експорту зерна, її внесок у глобальну продовольчу безпеку дозволяв нагодувати близько 332 млн. осіб у 2021 році (крім власного населення). Проте через війну частка сільського господарства у валовій доданій вартості знизилася.

• Виробництво зернових та олійних культур в Україні активно зростало протягом останніх десятиліть, завдяки чому країна посіла третє місце за експортом кукурудзи, п’яте місце за експортом пшениці та перше місце за експортом соняшникової олії (станом на 2021 рік).

• На відміну від рослинництва, виробництво продукції тваринництва в Україні скорочувалося, і тільки сектор птахівництва характеризувався зростанням.

• Україна інтенсивно торгує з країнами Північної Африки, особливо з Єгиптом. Український експорт включає в основному зернові, олійні та рослинні олії. Водночас країни Північної Африки постачають в Україну фрукти, горіхи та овочі.

• Сильні сторони аграрного сектору України: сприятливі природні умови, швидкозростаючий сектор агротехнологій, висока конкурентоспроможність на світовому ринку, синхронізація зі стандартами якості та безпеки ЄС, сучасні цифрові інструменти, що використовуються в аграрній політиці, потужна наукова база в деяких секторах.

• Основні варіанти співпраці між Україною та Північною Африкою у сільському господарстві включають лібералізацію експорту зернових та рослинних олій, а також експорту насіння, спільні іригаційні проекти, синхронізацію ринків м’яса та молочної продукції, розвиток сільськогосподарських дорадчих послуг та освіти, експорт спеціалізованих харчових продуктів в рамках Всесвітньої продовольчої програми ООН.

• Партнерство може бути послаблене рядом негативних факторів, зокрема подальшою ескалацією війни в Україні, політичною нестабільністю в регіонах Близького Сходу та Африки, зосередженістю лише на короткострокових торгових операціях, непослідовною макроекономічною та продовольчою політикою в країнах-партнерах.

Презентація

 

Проф. д-р Абделалі Лаамарі, професор Національного інституту сільськогосподарських досліджень (Марокко) представив огляд сильних сторін та проблем місцевого агропродовольчого сектору та варіанти співпраці Марокко та України.

Основні тези:

• Частка сільського господарства в економіці Марокко висока: 40% від загальної зайнятості та 12% від валової доданої вартості.

• Основні проблеми для місцевого сільського господарства включають деградацію ґрунтів, посухи, неефективні системи управління водними ресурсами, розбіжності між великими та малими фермами через розподіл майна, відсутність достатніх інвестицій, відсутність належної диверсифікації культур, дефіцит води, проблеми з дослідженнями та інноваціями.

• З 2008 року місцева сільськогосподарська політика узгоджується з Зеленим Планом Марокко, спрямованим на те, щоб зробити цей сектор більш прозорим та екологічно орієнтованим.

• Україна є перспективним ринком для марокканського агропродовольчого експорту, зокрема, у сегменті фруктів, овочів, риби та добрив.

• Марокко глибоко інтегроване з іншими африканськими країнами в Африканську континентальну зону вільної торгівлі (AfCFTA) і збільшує власну присутність на континенті.

• Співпраця між Марокко та Україною може здійснюватися в таких сферах як вдосконалення нових сортів рослин, розбудова потенціалу та передача знань у сільськогосподарських дослідженнях, торговельні угоди, спільні дослідження критичних питань, що постають перед сільським господарством в Африці.

Презентація

 

Проф. д-р Осама Насер Ель-Дін Ахмед, доцент кафедри сільськогосподарської економіки Каїрського університету (Єгипет) поділився своїм баченням аграрного сектору Єгипту.

Основні тези:

• Єгипет стикається з дефіцитом води, який поглиблюється через інтенсифікацію сільського господарства, річкові дамби та індустріалізацію країни. Це створює додаткові ризики для місцевого рослинництва з огляду на збільшення частоти екстремальних погодних явищ.

• Ерозія ґрунту є ще однією проблемою; це посилюється урбанізацією, нестійкими сільськогосподарськими практиками, кліматичними факторами, надмірною експлуатацією природних ресурсів.

• Традиційне землеробство в Єгипті передбачає інтенсивне використання пестицидів, хімічних добрив і змішаного насіння. Це негативно впливає на продуктивність і здоров’я споживачів.

• Сільське господарство Єгипту демонструє високий рівень втрат після збору врожаю через неадекватну інфраструктуру: ґрунтові внутрішні дороги, застарілі транспортні та складські приміщення.

• Місцеві фермери мають низький доступ до ринків збуту, оскільки їм потрібно продавати власну продукцію зі знижкою оптовикам, які мають ринкову владу.

• Сільськогосподарські дорадчі служби в Єгипті слабо розвинені через відсутність кваліфікованих спеціалістів, транспортних засобів, низьку фінансову підтримку.

• Зростання населення ставить під сумнів продовольчу безпеку в країні, оскільки це збільшує інтенсивність використання обмежених природних ресурсів у сільському господарстві.

• Потенційна співпраця між Україною та країнами Північної Африки може бути реалізована у формі агробізнес-хабу (онлайн або на місці), який забезпечує плавний обмін технологіями та стимулює двосторонню торгівлю.

Презентація

 

Д-р Дмитро Приходько, старший економіст FAO, презентував власне бачення партнерства між Україною та країнами Північної Африки у сільському господарстві.

Основні тези:

• Незважаючи на війну, Україна залишається другим найбільшим експортером пшениці до Єгипту. Роль малих експортерів, що працюють на річці Дунай, є вирішальною для постачання української пшениці приватним імпортерам у Єгипет.

• Структура споживання в африканських країнах зміниться через підвищення рівня доходів. У наступні роки зросте споживання продуктів тваринного походження, рослинних олій і харчових продуктів переробки.

• Єгипет переживає зростання внутрішнього виробництва в поєднанні з проектами меліорації землі. Експорт пшеничного борошна з України стагнує, а Єгипет (найбільший імпортер української пшениці) експортує пшеничного борошна більше, ніж Україна.

• Варіанти співпраці, пов’язані з сільськогосподарською освітою, мають бути зосереджені на технічних спеціальностях: ветеринарія, агрономія (з акцентом на іригаційне та точне землеробство), інженери (точне землеробство).

Презентація

 

Під час панельної дискусії доктор Марія Богонос підкреслила три основні сфери партнерства між Україною та північноафриканськими державами: торгівля, дослідження та освіта, зрошення. Учасники дискусії обговорили можливості для північноафриканських держав досягти самодостатності стосовно обмежених природних ресурсів. Доктор Моніка Тотова зазначила, що зростання місцевого попиту перевершить зростання локального виробництва в наступні десятиліття, тому простір для імпорту сільського господарства в регіоні залишатиметься суттєвим. Професор Лаамарі додав, що виробничі витрати на зернові в регіоні дуже високі порівняно з країнами-експортерами зерна. Це обмежує прибутковість місцевих фермерів, незважаючи на надані їм субсидії. Ця проблема може бути частково вирішена шляхом більш інтенсивного використання високоякісного сертифікованого насіння. За словами професора Осама Насера Ель-Діна Ахмеда, виробництво зерна в Єгипті має більш соціальний, ніж економічний аспект, враховуючи велику кількість дрібних фермерів, які не мають робочих місць поза фермою. Основна мета місцевого самоврядування – стимулювання підвищення продуктивності праці. Доктор Дмитро Приходко підтвердив, що Єгипет планує розширити власне виробництво зерна, оскільки країна позичає у міжнародних донорів на створення додаткових можливостей для зберігання зерна. Основним інструментом для збільшення виробництва сільськогосподарських культур Північної Африки є технологія точного сільського господарства, що зменшує використання води. Що стосується українських експортерів, вони повинні зосередитись на якості та безпеці своєї продукції. Проведення фітосанітарної обробки експортованих зернових зменшує ризики скасувань угод єгипетськими імпортерами та встановлення ними нижчої ціни.

 

Загалом, семінар дозволив висвітлити основні напрямки для партнерства між Україною та Північною Африкою в агропродовольчому секторі.