Міфи про прокрастинацію

Cкільки у вас на полиці непрочитаних книг? Або, якщо загальніше, — чому ми робимо заплановане не сьогодні?

І відповідь, таке популярне тепер слово — «прокрастинація». Що це і як з цим боротись — сьогодні розказав Володимир Вахітов на відкритій лекції в Київській школі економіки.

Прокрастинація — це впершу чергу емоційна річ. Це про відчуття сьогодні — отримувати задоволення і не розуміти те, що буде завтра.

Якщо серйозно, то «сьогоднішній я» хоче все і зразу, не вміє планувати і передбачати яким він буде в майбутньому. Організм заточений працювати таким чином — отримати все, зараз і легко. Сьогоднішній я — наївний, тобто фізично не здатен передбачити емоції. А емоції плинні. Коли ми думаємо про щось негативне в той час, як це відбувається, нам здається, що це — надовго, але все змінюється. І найбільш яскраві радісні емоції вщухають.

Коли ми встановлюємо дедлайн, ми сприймаємо його оптимістично. Навіть відносно короткі — ввечері, через годину.

«Цей тиждень такий розпланований, але зате наступний — о, тоді я матиму вдосталь вільного часу».

Або коли ми плануємо подивитись серйозну драму, а в кінці вибираємо комедію. Таке буває з усім, де треба інвестувати трохи зусиль. Мозок споживає багато енергії, тож коли ми довго думаємо, виснажуємось фізично.

Чи погодетесь ви з наступними твердженнями:

1. Щоб щось робити, потрібна мотивація.

2. Найкращий спосіб щось зробити — просто сказати собі «Зроби це».

3. Є люди, які від природи організовані, а є природжені прокрастинатори.

4. Сьогодні потрібно робити більше справ, ніж будь коли в історії людства.

5. Прокрастинація — це проблема тайм-менеджменту.

6. Прокрастинація призводить до зниженої самооцінки.

7. Під тиском працювати краще і продуктивніше.

Правильна відповідь — ні, це все міфи, це те, що ми думаємо ми знаємо про прокрастинацію.

А тепер по черзі.

1. Мотивація — це бажання щось робити. Але часто самого бажання не достатньо, щоб насправді діяти. Як же тоді правильно себе мотивувати? Все досить просто: гордість за майбутній результат, очікування схвалення, або ж усвідомлення втраченої можливості («якщо я це не зроблю, то..») — ось це може спрацювати.

2. Гасло «Зроби це!» перетворює завдання на марафон. Але тривале напруження виснажує — можна зробити проект за день і потрапити до лікарні. Краще сформулювати «почни це» — розбиваємо на кроки — спробувати легше, ніж зробити.

3. Гена прокрастинації не існує, він не передається в спадок. Прокрастинація — це надбана (нашими діями) поведінка, і завжди можна перевчитися.

4. В тижні 168 годин. І сто років тому було так само. Завдання також були, просто інші. Так, зараз більше інформації. Але кількість зусиль — приблизно та ж сама.

5. З прокрастинацією має справу скоріше емоційний менеджмент. Тайм-менеджмент це цікава і потрібна річ, він про те, як всунути в календар якісь справи, але він сам по собі не гарантує їхнє виконання.

6. Занижена самооцінка виникає внаслідок виснаження, або після того, як щось не зроблено. «Я можу зробити це в останню мить» — це прокрастинацію.

7. Під тиском можна багато що зробити, але результат буде гірший.

То що ж побтрібно робити? Ось деякі поради:

· Не перебільшувати завдання — щоб його складність не відштовхувала від бажання починати. Навіть якщо не вийде, це не кінець світу, завжди є ще варіанти.

· Планувати все в календарі. Навіть сон.

· Розбиваємо завдання за планом на маленькі шматки і передбачаємо маленькі винагороди.

· Коли починається «я не можу, нічого не встигаю», розуміємо що навіть маленький результат — це вже винагорода. Краще щось, ніж нічого.

· Не чекайте приводу. Хочете щось почати — почніть. Відчутя вже чогось зробленого помагає продовжувати рух.

· Знайдіть собі партнера, ви один одномо допомагатимете. Звичайно якщо не створите клуб прокрастинаторів.

· Не намагайтеся зробити все ідеально — такого не буває. Краще за певний час зробити більше речей, ніж одну справу постійно шліфувати і так ніколи її і не закінчити.

Серія запитань — відповідей.

– Є багато визначень прокрастинації. Яке ви оберете?

– Нездатність розпочати щось через неправильний настрій. Якщо перший крок — захотіти щось зробити, другий — розпланувати, третій — власне почати, і тут треба подолати прокрастинацію.

– З якого віку ми вже можемо говорити про прокрастинацію?

– На мій погляд, з середньої школи.

– Чи варто закласти час на «обдумування» чи «прокрастинацію», і чи буде це відпочинком?

– Справді, варто закладати час на те, що щось піде не так. Але це на цілий проект, а не кожне завдання зокрема. Отож врахуватти час «на обдумування» але водночас його обмежувати.

Не прокрастинуйте!