19 жовтня 2020
Президент Володимир Зеленський оголосив, що одним з питань опитування, яке проведуть одночасно з місцевими виборами 25 жовтня, буде питання створення “Вільної економічної зони на Донбасі”. Навіщо створюються Вільні (Спеціальні) економічні зони, яка міжнародна та українська практика використання цього інструменту, які підводні камені, найкращі практики та ключові фактори їх успіху.
Навіщо створюються Вільні (Спеціальні) економічні зони, яка міжнародна та українська практика використання цього інструменту, які підводні камені, найкращі практики та ключові фактори їх успіху.
Для чого створюються СЕЗи
Спеціальна економічна зона (СЕЗ) – чітко географічно визначена територія з власними адміністративними установами, в якій оперують компанії-резиденти, діє спеціальний правовий режим ділової активності, а також спеціальна державна політика щодо землевідведення для потреб території.
Загалом СЕЗи – не український винахід. Відповідно до Світової доповіді про інвестиції (підготовленої ООН у 2019 році), СЕЗи використовуються у понад 140-ка країнах, майже в 75% країн, що розвиваються, та майже у всіх країнах з перехідною економікою.
Найпопулярніші цілі створення таких зон – залучення іноземних інвестицій (в тому числі, і на проблемних територіях), налагодження міжнародної та регіональної співпраці, створення нових робочих місць, розвитку територій навколо СЕЗ, експериментування з регулюванням ділової активності.
Дизайн СЕЗів
Зазвичай, дизайн СЕЗів складається з трьох стовпів/пакетів: пакет фіскальних стимулів, пакет нефіскальних стимулів та інфраструктура.
– Фіскальний пакет
Зазвичай – це пільгові податкові режими. Компанії, що оперують на території СЕЗ, часто звільняються від сплати податків на прибуток, ПДВ та інших.
– Нефіскальний пакет
Зазвичай включає спеціальні митні режими (з більш ефективним митним адмініструванням), а в окремих випадках – безмитний імпорт засобів виробництва, полегшені умови для реєстрації та ведення бізнесу.
– Інфраструктурний пакет
Це забезпечення території СЕЗ необхідною інфраструктурою, включаючи відведення земельних ділянок, наявність комунікацій, а в окремих випадках – навіть вже побудованих “заготовок” під фабрики. При цьому доступ до інфраструктури легший та надійніший, ніж в решті локацій.
Що працює
Не дивлячись на поширений дизайн і ці три пакети підтримки розвитку бізнесу в СЕЗах, не всі вищеперераховані інструменти сприяють досягненню їх цілей. Автори дослідження, проведеного на вибірці 77-ми країн, в яких використовують СЕЗ, зазначають, що якісна інфраструктура та сприяння торгівлі, позитивно впливають на успіх таких зон, в той час як податкові пільги не мають значущого ефекту на їх розвиток.
Розвиваючи цю думку, Азійський Банк Розвитку зазначає, що, не дивлячись на широке використання фіскальних інструментів підтримки, їх ефективність сумнівна та може призводити до гонитви за рентою.
Також для покращення роботи “нефіскального пакету стимулів” наразі найкращою практикою вважають принцип “єдиного вікна”, наявність одного органу, котрий безпосередньо відповідальний за всю комунікацію між інвесторами та державними органами та швидкість надання державою послуг в СЕЗ.
Інші важливі характеристики СЕЗів
Окремо для досягнення цілей СЕЗ, ключовими є характеристики самої зони – її розміри, сектори економіки, під які вона “заточена”, локація, а також послуги доступні та інфраструктура зони.
Економічні зони, орієнтовані на високотехнологічне виробництво, менш успішні, ніж ті, які орієнтовані на низькотехнологічне виробництво.
При цьому більші за розміром економічні зони розвиваються швидше. Також локація має значення в контексті доступу (включаючи і фізичну дистанцію) до ринку праці та ринків збуту та необхідної інфраструктури, таких як порти. Близькість до великого національного ринку – важлива перевага для інвесторів, що прагнуть увійти на цей ринок.
Історія СЕЗів в Україні
У 1992 році, в Україні ухвалили закон №2673-XII про створення і функціонування спеціальних економічних зон. Згодом почали з’являтися “території пріоритетного розвитку” (ТПР), котрі хоч і не підпадають цілковито під визначення СЕЗ, але їх вплив був абсолютно ідентичний впливу спеціальних економічних зон в Україні.
Впродовж 1995-2000 років створили 12 СЕЗ та ТПР у восьми регіонах України. Головне, чим відрізнялися СЕЗ від звичайних територій країни, – пільговий податковий режим. Суб’єктів господарювання звільнили від оподаткування прибутку, отриманого від реалізації інвестиційних проектів, від оподаткування інвестицій, сплати ввізного мита та податку на додану вартість при ввезені сировини, матеріалів, устаткування, обладнання та комплектуючих. Також компанії звільнялися від плати за землю та сплати зборів до окремих бюджетних фондів. До того ж була пільгова ставка податку на прибуток.
При цьому єдиним послабленням регулювання (тобто єдиним полегшенням умов для ведення бізнесу) була відсутність обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті.
Наслідки практики СЕЗ в Україні
При всіх вищезазначених податкових пільгах, де-факто, жоден нагляд над СЕЗ не здійснювався.
Поєднання відсутності нагляду з масштабними податковими пільгами призвело до широкого їх використання для ухиляння від сплати податків та контрабандного ввозу товарів, котрі потім вільно продавалися на території України.
У 2005 році всі податкові пільги в СЕЗ скасували.
Відповідно до звіту Світового Банку 2008 року, СЕЗ розташовувалися не в оптимальних локаціях, а також не мали інвестицій в інфраструктуру. Окрім того, суттєва частка інвестицій в ці зони – це результат реалокації капіталу, а не нові інвестиції.
Отже, СЕЗ – розповсюджений інструмент, який, в тому числі, дозволяє експериментувати з дизайном політики. Саме вони часто виступають пілотними зонами для спрощеного адміністрування бізнесу та налагодження ефективної співпраці між бізнесом та державою.
Проте ефективність використання СЕЗ-ів як інструменту політики дуже залежить від цілей їх створення, дизайну того, як саме виглядатиме СЕЗ, та наскільки гнучким до змін буде цей дизайн.
Стаття написана у співавторстві з Романом Нейтером, Київська школа економіки
