Нещодавно Верховна Рада України направила законопроект № 6236/П «Про внесення змін до статті 41 Конституції України щодо реалізації прав українських громадян на землю, збереження власності на сільськогосподарські землі в руках громадян України та сталого розвитку села на основі фермерських господарств» для отримання висновку Конституційного Суду. Ця ініціатива більше схожа на популізм, ніж на виважену законодавчу ініціативу.
За постанову про внесення законопроекту № 6236/П до порядку денного сесії ВР проголосували народні депутати 267 голосами, тобто цей законопроект має реальні шанси (або виглядає таким) бути проголосованим конституційною більшістю.
Хочу одразу попередити, що до фермерів ставлюсь з повагою і переконаний — вони можуть відігравати більшу роль в АПК і в цілому в економіці України. Проте, з моєї точки зору, вкрай важливо економіко-політичні рішення робити на основі фактів, а не на емоціях.
А факти полягають в наступному. За даними Світового банку, наразі все сільське господарство України генерує доданої вартості всього лише трохи більше $400 на 1 гектар ріллі, що значно менше від близько $1.100 в США та Польщі й близько $2.400 у Франції. Таким чином, незважаючи на славнозвісні українські чорноземи, продуктивність у сільському господарстві суттєво нижча в Україні, ніж в сусідів та конкурентів. А відтак, Україні нічого не залишається, крім надолужувати цей розрив у продуктивності, оскільки від цього залежить добробут не тільки сільського, але і всього населення України. Чого тільки вартий факт, що експорт агропродовольчої продукції в структурі експорту України складає близько 40%!
Законодавці ж нам пропонують, щоб фермери (тобто фермерські господарства) стали основою аграрного устрою України. Ініціатива виглядає цікавою з першого погляду, оскільки фермери ж — вони свої (на відміну від, наприклад, агрохолдингів), живуть там, де обробляють землю, дивляться в очі односельчанам, а відтак будуть все робити для процвітання села. Можливо, в багатьох випадках воно так і буде, але якщо подивитись на зв’язок між продуктивністю та масштабом виробництва, то результати існуючих до цього часу досліджень можна підсумувати на рисунку 1.
Рисунок 1. Зв’язок між продуктивністю та розміром господарства в залежності від розвитку країни
На цьому рисунку зображений зв’язок між продуктивністю, яка вимірюється загальноприйнятим сукупним показником продуктивності факторів виробництва (TFP — total factor productivity), та розміром господарств. Україна все ж таки належить до розвинутих країн, тому потрібно орієнтуватись на такі країни, як США та Австралія, де прослідковується чіткий позитивний зв’язок між масштабами виробництва та продуктивністю. Рисунок 2, вже з цифрами по Україні, тільки підтверджує вищенаведену регулярність, яка була помічена в інших країнах світу.
Рисунок 2. Зв’язок між продуктивністю та розміром господарства в зерновому секторі України
Рисунок 2 демонструє зв’язок продуктивності (усередненої за 2010-2014 рр.) та розміру с/г підприємств України. Як бачимо, в нас масштаб важливий до певного розміру (десь до 6-7 тис. га), після чого ефект масштабу зникає. Але доволі чітко видно, що малі господарства поступаються у продуктивності середнім. Таким чином, якщо робити малі господарства (фермерів) основою аграрного устрою України, то потрібно розуміти, що аграрний сектор України й надалі буде функціонувати із низькою продуктивністю, а відтак важко буде сподіватись на розвиток сіл, оскільки поки що аграрне виробництво є основною діяльністю на селі.
Підсумовуючи, хотів би наголосити, що на українській землі всі форми (і великі, і малі) господарювання мають свою роль та нішу, проте не варто політикам та законодавцям протиставляти ці форми одна одній. Варто працювати лише над проблемами, які заважають всім господарствам працювати в однакових умовах. Наприклад, всім відомий факт, що малі фермери мають значні проблеми в доступі до банківського кредитування, що ставить їх у нерівні умови із середніми та великими господарствами. Є дві основні причини цьому — відсутність нормальної фінансової звітності, оскільки всі с/г підприємства «сидять» на спрощенці, та відсутність нормальної застави. Фермери в основному працюють на власній землі, і вони цю землю не можуть використати в якості застави через мораторій на купівлю-продаж земель с/г призначення. Відтак, маємо дві фундаментальні проблеми — спрощена система оподаткування та мораторій, над якими політикам та законодавцям потрібно інтенсивно працювати, якщо вони вже так переймаються долею фермерства, а не заговорювати реальні проблеми гаслами на кшталт «фермерство — основа аграрного устрою».
