Що було спочатку —приватизація чи націоналізація?
Це паралельні процеси. Поява держави створила розподіл на державне і приватне. Якщо подивитися на Давній Єгипет, то усі великі інфраструктурні проекти будувалися фараонами. У той же час сільськогосподарські підприємства були у приватній власності. Це схоже на “державний капіталізм”.
У людства поступово змінилося розуміння, які функції мають контролюватися державою, а які – ні. В Османській імперії та Франції до революції 1789 року податки збирали приватні особи, вони просто купували у монарха право на це за певну суму, натомість зібрані гроші забирали собі. Зараз це виглядає дуже дивним. У ХІХ столітті приватні банки могли випускати власні банкноти, що були засобом платежу. Якщо підсумувати, зі зміною епох щось з приватного ставало державним, щось з державного — приватним.
Чи існують зараз типи підприємств, які не можуть бути у приватній власності?
Формально – так. В Україні є перелік стратегічно важливих підприємств, які не можуть бути приватизованими, бо вони мають критичне значення для держави, не лише з точки зору економіки, але іноді і з точки зору державної безпеки. Мова йде про володіння певними технологіями, які важко контролювати, якщо вони будуть у приватних руках.
Хто визначив, що певні підприємства є стратегічно важливими?
В Україні в більшості цей перелік сформований з підприємств, що історично були державними, бо вони будувалися за часів Радянського союзу, а потім їх просто побоялися віддати в приватні руки. Наприклад, у нас всі “старі” великі підприємства військово-промислового комплексу перебувають у державній власності. Якщо подивимось на США та деякі інші західні держави, то там такі підприємства можуть перебувати в приватній власності. В той же час є питання, пов’язані з безпекою або державними інтересами. Наприклад, якщо підприємство приватне, чи можна його обмежувати щодо експорту у треті країни, з якими ми маємо проблеми?
В світі існують приклади атомної енергетики у приватних руках?
Так. Наприклад, сумнозвісна АЕС у префектурі Фукусіма у Японії, яка постраждала через землетрус та цунамі у 2011 році є приватною станцією. Форма власності глобально не впливає на безпечність чи надійність технології — якби це була державна електростанція, скоріш за все, ситуація з руйнуваннями та викидами була б така сама.
Може бути, що держава створює підприємства навмисно, щоб потім передати у приватну власність?
Так, буває, що держава створює підприємство, розвиває його, щоб воно було конкурентним на ринку, а потім продає його. Але дуже часто такі державні підприємства і проекти є збитковими. Наприклад, інфраструктура під Олімпійські ігри в багатьох країнах будується державою через те що це великі інвестиції. В той ж час держава розраховує, що згодом ці об’єкти приноситимуть прибуток і їх можна буде продати, але зазвичай ці надії не виправдовуються. Так зокрема було в Греції та Росії. Натомість, часто недоброчесні люди використовують такі державні підприємства, щоб виводити з них кошти, наприклад, через роботу з пов’язаними з керівництвом приватними підприємцями-посередниками. Така схема дуже часто працювала в Україні, вона навіть отримала неформальну назву “приватизація менедженту”.
Чому державні підприємства вважаються менш ефективними, ніж приватні, хоча працюють на тому ж ринку праці і можуть залучати тих самих спеціалістів?
Це пов’язано з тим, що держава часто робить економічно недоцільні речі. Наприклад, якщо підприємство збиткове, то у випадку приватної форми власності воно або вдається до скорочень працівників, або банкрутує. В той ж час держпідприємство завжди може “попросити” гроші з Державного бюджету, це провокує надмірні видатки.
Як з цим боротися?
Дієвим вважається створення в державних підприємствах незалежних наглядових рад, які не мають впливу з боку держави, натомість мають затверджені KPI для оцінки діяльності.
В якій ситуації виникає необхідність націоналізувати приватні підприємства?
Якщо проблеми підприємства можуть створити проблеми для всієї держави.
Як приклад можна навести націоналізацію “ПриватБанку”. Особливість банків полягає у тому, що вони працюють не за гроші власника (капітал), а за залучені кошти — це депозити або кредитні кошти. Відповідно, якщо такий банк “падає”, то гроші втрачають люди, які мали депозити в цьому банку. А у випадку ПриватБанку це була третина всіх депозитів банківської системи, зокрема понад третина з них належала фізичним особам підприємцям.
Інше питання, чи має держава рятувати таке підприємство, чи краще допомагати тим, хто постраждав від негараздів у цьому підприємстві? Тобто альтернативи націоналізації є.
Зараз всі обговорюють, що МЕРТ віддає на приватизацію культурні об’єкти, зокрема Цирк. Чи має держава володіти такими підприємствами?
Більшість музеїв і театрів, що є державними, лишилися Україні у спадок з часів СРСР. Чи можуть бути вони приватними? Так. Але варто пам’ятати, що в західних країнах культурні установи часто отримують фінансування від меценатів, яке покриває різницю між їх доходами та видатками. У нас такої традиції поки що немає. Держава “тримає” такі підприємства не через економічну доцільність, а тому що має функцію розбудови та збереження національної культури. Водночас, оцінити такі поняття як “збереження культури” досить важко, як і спробувати врахувати альтернативні (можливо – кращі) варіанти витрат тих державних коштів, що зараз спрямовують на такі активи.
Чи є у світі стандарти, скільки в державі має бути державних підприємств?
Таких стандартів не існує. Проте є принцип для оцінки ефективності держпідприємств — вони мають отримувати стільки ж прибутків та платити податків, як аналогічні приватні підприємства.
А хто віддає державні підприємства на приватизацію?
З одного боку, це Верховна Рада (затверджуючи перелік підприємств), а з іншого боку — Фонд держмайна (як оператор цих активів). Верховна Рада ухвалює Державний бюджет, де зазначений план доходів від приватизації певних підприємств. Фонд держмайна, який управляє всією державною власністю, готує та виставляє підприємство на торги.
Які переваги і недоліки різних форм власності?
Основна перевага приватного підприємства — те, що на державу напряму не впливають погані економічні результати підприємства.
Мати підприємства державної форми власності добре, якщо вони позитивно впливають на ринок (створюють позитивні екстернілії (зовнішні ефекти – ред.)), сплачують податки у бюджет та надають сервіси, які важливі для громадян, але не цікаві приватним підприємствам.
Наприклад, приватні банки можуть відмовлятися відкривати відділення у гірських чи малонаселенных районах, а для держави може бути важливим надати всім громадянам доступ до фінансових послуг. Тоді відділення державного банку працюватимуть зі збитками, але завдання буде виконано. Звісно, це можна зробити і без державних банків, наприклад, надаючі пільги комерційним банкам, які погодяться на таку пропозицію. Але тут немає 100% гарантії, що приватні банки зацікавляться.
