KSE Institute опублікував дослідження «Оцінка закриття переробної лазівки ЄС» – про те, чи зупинила заборона ЄС імпорт нафтопродуктів із російської нафти, переробленої в третіх країнах.

Заборона набула чинності 21 січня 2026 року. Її мета – закрити так звану «переробну лазівку», через яку російська сира нафта після переробки в третіх країнах могла опосередковано потрапляти на ринки санкційної коаліції у вигляді нафтопродуктів. KSE Institute проаналізував 11 НПЗ в Індії, Туреччині, Брунеї та Грузії, які раніше експортували нафтопродукти з російської сировини до ЄС та інших країн коаліції.

Дослідження показує, що заборона суттєво скоротила постачання таких продуктів до ЄС. Водночас частина імпорту збереглася й потребує подальшого аналізу. Важливо, що нафтопродукти, пов’язані з російською сирою нафтою, продовжують надходити на інші ринки санкційної коаліції, які не запровадили комплексних заборон, зокрема до США та Австралії.

Ключові висновки:

Імпорт до ЄС суттєво скоротився, але частина ризиків зберігається. У лютому-квітні 2026 року імпорт нафтопродуктів від 11 НПЗ до Євросоюзу впав на 69%, або на 120 тис. барелів на добу, порівняно з другою половиною 2025 року. Водночас близько 50 тис. барелів на добу й далі надходять від НПЗ без чітко ідентифікованих окремих потужностей для переробки російської та неросійської сирої нафти, насамперед Tüpraş İzmit, STAR і Kulevi. Саме ці постачання створюють потенційні питання щодо дотримання санкцій.

Заборона ЄС могла вплинути й на загальне використання російської сирої нафти цими заводами. У лютому-квітні 2026 року їхній імпорт російської сирої нафти скоротився на 28%, а експорт нафтопродуктів із російської сировини – на 45%. В абсолютному вимірі експорт таких продуктів зменшився на 324 тис. барелів на добу, з яких 120 тис. припадають на скорочення постачань до ЄС. Втім, ефект саме європейської заборони складно відокремити від інших чинників – насамперед санкцій США проти російських нафтових компаній і тиску на імпортерів.

Індійські НПЗ майже повністю переорієнтували нафтопродукти з російської сировини на інші ринки. Їхній експорт таких продуктів до Євросоюзу скоротився на 97%, а 98% експорту, який, за оцінками, вироблявся з російської сирої нафти, було спрямовано за межі європейського ринку.  Водночас багато індійських заводів, зокрема найбільший у світі комплекс у Джамнагарі, зберігають можливість постачати до ЄС завдяки окремим установкам первинної переробки нафти.

Турецькі НПЗ реагували по-різному. Tüpraş İzmir повністю припинив імпорт російської сирої нафти, а STAR суттєво скоротив залежність від неї. Натомість Tüpraş İzmit наростив і закупівлі російської сирої нафти, і експорт нафтопродуктів, вироблених із неї, зокрема до ЄС. Такі постачання потребують додаткового аналізу з погляду дотримання санкцій.

Заборона ЄС майже не змінила роботу НПЗ у Брунеї та Грузії. Hengyi у Брунеї і далі імпортує російську сиру нафту й експортує переважно в Азійсько-Тихоокеанський регіон. Kulevi у Грузії повністю працює на російській сировині. Його зростаючий експорт здебільшого ішов на альтернативні напрямки, однак частина постачань усе ж потрапляла до Євросоюзу. Для заводу з однією установкою первинної переробки це може свідчити про проблеми з документами, які підтверджують неросійське походження.

Дослідження також вказує на прогалини в підході санкційної коаліції до нафтопродуктів із російської сировини. Велика Британія не імпортувала такі продукти з жодного з 11 НПЗ, які аналізували. Водночас США та Австралія продовжували отримувати нафтопродукти, пов’язані з російською нафтою: США – переважно з турецьких заводів, тоді як Австралія стала важливішим ринком для індійських НПЗ і залишалася основним напрямком серед країн санкційної коаліції для Hengyi у Брунеї.

Загалом заборона ЄС суттєво зменшила роль європейського ринку для нафтопродуктів, пов’язаних із російською сирою нафтою. Водночас вплив на загальну поведінку заводів менш очевидний через інші чинники, насамперед санкції США. Експорт таких продуктів до ЄС із заводів без окремих переробних потужностей варто відстежувати й далі.