KSE Institute опублікував нове дослідження у серії, присвяченій європейській безпеці, — «Від слів до дії: бар’єри для оборонно-промислової співпраці між Україною та Європою». Автори аналізують, чому оборонно-промислова кооперація між Україною та її європейськими партнерами не виправдовує очікувань, і пропонують конкретні рекомендації, здатні розблокувати взаємовигідне співробітництво з відносно низькими витратами та високим ефектом.

Від обіцянок до результатів. З 2022 року політики неодноразово проголошували курс на глибоку оборонно-промислову кооперацію з Україною — проте реальний прогрес значно відстає від задекларованих цілей. Україна сформувала першокласну екосистему в галузі безпілотних систем та засобів протидії їм, однак значна частина виробничих потужностей простоює через брак капіталу. Водночас європейські країни нарощують витрати на оборону, стикаючись із власними прогалинами в оборонно-промисловій базі. Україна має найсильніші позиції саме там, де Європа відстає, — а отже, інтеграція України в ширшу архітектуру європейської безпеки є критично важливою для континенту. 

Дослідження, підготовлене на основі 14 інтерв’ю з представниками державного та приватного секторів в ЄС та Україні, виявляє зовнішнє сприйняття ключових перешкод, які заважають українським інноваціям масштабуватися завдяки партнерству з Європою.

Основні бар’єри для співпраці:

• Фактична заборона на експорт. Головна перешкода — де-факто заборона Україною оборонного експорту, яка суттєво обмежує розвиток спільних підприємств та угоди про спільне виробництво за межами країни. Певна кількість спільних підприємств виникла завдяки міжурядовим домовленостям — за прикладом Данії — але такий формат складно масштабувати. Утім, у 2026 році українська влада почала пом’якшувати ці обмеження.

• Розбіжність інтересів. Європейські стейкхолдери вважають, що українські політики побоюються втратити конкурентні переваги або зіткнутися з репутаційними ризиками через експорт зброї під час війни. Натомість європейські компанії потребують гарантій збуту і передбачуваної дохідності, яка наразі є нереалістичною.

• Захист інтелектуальної власності. Занепокоєння щодо збереження технологічних розробок і комерційної таємниці залишається суттєвим бар’єром для українських оборонних компаній.

• Регуляторні та бюрократичні перешкоди. Складні дозвільні процедури в Європі гальмують реалізацію проєктів, тоді як відсутність стандартизованих ділових практик в Україні підвищує витрати на перевірку потенційних партнерів.

• Обмеженість міжурядового формату. Наявні успіхи здебільшого є результатом міжурядових домовленостей, які важко масштабувати і які часто виявляються менш ефективними, ніж результати, досягнуті ринковими механізмами. Данія створила механізм для сприяння створенню спільних підприємств на основі спеціального законодавства, тоді як інші європейські партнери розглядають питання про створення спільних підприємств у кожному конкретному випадку окремо.

Рекомендації. Для формування стійкої моделі спільного оборонного виробництва дослідження пропонує такі кроки:

Для України: 

• Замінити фактичну заборону на експорт прозорим і передбачуваним механізмом отримання дозволів, який дасть приватним компаніям реальну можливість входити до спільних підприємств. Defence City є перспективною рамкою для цього, однак потребує послідовної підтримки; 

• Інформувати компанії про правові інструменти захисту інтелектуальної власності та гармонізувати регулювання зі стандартами ЄС; 

• Допомогти оборонним підприємствам стандартизувати фінансове планування та структуру власності, щоб знизити витрати на перевірку для потенційних європейських партнерів.

Для європейських партнерів України: 

• Спростити регуляторні процедури (зокрема щодо виробництва та експорту військової продукції до України) для партнерства з українськими оборонними компаніями — за прикладом Данії, яка заздалегідь перевіряє та схвалює конкретні компанії для співпраці; 

• Запровадити фінансові стимули для партнерств: страхове покриття, гарантії закупівель, податкові пільги — щоб частина суспільних вигод від розвитку оборонного потенціалу перейшла до приватного сектору; 

• Сприяти проведенню due diligence — зокрема надаючи практичні знання про українське бізнес- та правове середовище і верифікуючи структури власності — через посольства, торгові палати та галузеві об’єднання.