KSE Institute представив дослідження про те, як Україна змінила характер сучасної війни завдяки розвитку власних безпілотних систем — і як цей досвід може посилити військові спроможності США та розвинути співпрацю між державами.

Наразі близько 80-85% усіх уражень на фронті здійснюється дронами. Водночас собівартість ураження однієї цілі дронами у кілька разів нижча, ніж при використанні артилерійських снарядів чи тим більше ракет, а цикл розробки та випробувань нових систем скоротився до кількох тижнів. Така гнучкість робить українську модель однією з найефективніших у світі. Нині потенціал вітчизняних виробників оцінюють приблизно у 10 мільйонів дронів на рік. Безпілотні системи перетворилися з допоміжного засобу на один із ключових елементів сучасних бойових дій.

Дослідження KSE Institute виокремлює кілька технологічних напрямів, що забезпечили прорив у розвитку дронів: зв’язок, який залишається стабільним навіть під дією засобів РЕБ; навігацію, що може працювати без GPS завдяки інерційним системам і оптичному розпізнаванню місцевості на базі ШІ; автономність, коли платформи самостійно виявляють і вражають цілі; та інтеграцію — узгоджену роботу різних типів дронів між собою та з іншими силами і засобами.

У звіті представлено детальний огляд ключових типів дронів, а також проаналізована еволюція їхнього розвитку і застосування та пріоритетні напрями для подальшого вдосконалення:

• FPV-дрони — безпілотні літальні апарати з керуванням «від першої особи» для точкових ударів на близьких дистанціях; забезпечують до 50% уражень на передовій.

• Мультикоптери-бомбери — важкі дрони, що переносять орієнтовно до 15 кг корисного навантаження за виліт; застосовуються для атак, мінування, доставки вантажів та інших логістичних цілей.

• Дрони середньої дальності (middle-strike) — ударні засоби, що уражають цілі на відстанях до 200 км у тилу противника.

• Дрони далекої дії (deep-strike) — засоби з радіусом ураження до 2 000 км, здатні завдавати стратегічних ударів по інфраструктурі.

• Дрони-перехоплювачі — безпілотники, що знищують ворожі розвідувальні та ударні дрони, зокрема «Шахеди».

• Розвідувальні дрони — для безперервного моніторингу фронту, коригування артилерії, інших дронів та збору розвідданих.

• Наземні роботизовані комплекси  — комплекси для логістики, штурмових дій, мінування/розмінування та евакуації; здатні доставляти десятки тонн вантажів на тиждень.

• Морські дрони — надводні та підводні платформи, що суттєво змінили баланс сил над акваторією та повітряним простором Чорного моря. 

Кожен тип безпілотника перетворився на модульну платформу, яку можна швидко адаптувати під різні завдання. Так, українські безекіпажні катери (БЕК) здатні не тільки вражати морські, а й атакувати наземні та повітряні цілі; вони можуть транспортувати ударні дрони або нести ракети типу «повітря-повітря», що суттєво розширює спектр їхнього застосування.

Окрему увагу у звіті приділено перспективам співробітництва між Україною та США. Україна вже не лише отримує допомогу, а й виступає інноватором, здатним масштабувати перевірені в боях рішення. Спільне виробництво дронів могло б поєднати українські розробки й бойовий досвід із американською промисловою базою, логістикою та фінансуванням, створивши основу для взаємовигідного партнерства.

За такого підходу Україна отримала б прогнозоване фінансування, глибшу економічну інтеграцію з Заходом і безпечні виробничі ланцюги, а країни НАТО — рішення, здатні конкурувати з російськими та китайськими моделями виробництва.

KSE Institute підсумовує: поєднання українських фронтових розробок із промисловими, фінансовими та логістичними можливостями США може стати основою нової моделі оборонної співпраці — і забезпечити союзникам технологічну перевагу у війнах майбутнього.