Хто такий Тимофій Милованов

• • Президент Київської школи економіки (KSE).
• • Асоційований професор Піттсбурзького університету.
• • Ексміністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
• • Голова Наглядової ради ДК «Укроборонпром».
• • Головною цінністю вважає свободу.
• • Ставить під сумніви класичні стандарти.
• • Займається вітрильним спортом.

Про свободу

Мене вважають авторитарним управлінцем — це не зовсім правда. Є люди, яким я повністю делегую та довіряю. Авторитарним стаю з посередностями.

Я би не хотів працювати в тюрмі, СІЗО чи зоопарку. Не переношу обмеження свободи.

У Штатах жартують, що в конституції США прописане право людини знищити своє майбутнє. Кажу студентам: «Ви маєте право не вчитися та не мати гарної кар’єри».

Про себе

Постійно вчуся, не боюся пробувати нове, ставити амбітні завдання та бути зухвалим. Розвиваюся через конфлікт і ставлю під сумнів класичні стандарти.

У дитинстві займався вітрильним спортом. Він — досі важлива частина мого життя. Це одночасно поєднання з природою та виклик. Почнеться шторм, і ти реально ризикуєш життям.

У школі позичив у однокласника 30 копійок на книжку. Але була проблема — до нас приходили хулігани із сусідньої школи, які або забирали гроші, або били. Просто ставали в ланцюг і не пропускали. У мене забрали гроші — буквально залізли до кишені. Було дуже принизливо. Тоді я вирішив, що більше ніколи не віддам грошей хуліганам. Досі дотримуюся цього рішення, хоча через нього багато проблем.

Мене декілька разів в житті били, в школі, університеті, спорті та політиці. Якось мене побив студент Могилянки. Я поставив йому погану оцінку й не погоджувався змінити. Хтось каже — нариваюся. Я вважаю, що обстоюю свою правоту. Це моя ідентичність.

Я люблю боротьбу та виклики. Це допомагає рости та вчитися. Мені стає нудно, якщо нічому вчитися.

Відчуваю себе політичною фігурою в освіті. Переконаний — Україна «не злетить» без освічених людей. Думання має стати модним.

Про цілі

Я перестав вимірювати особистий успіх. Мабуть, для мене це можливість постійно самовдосконалюватися та робити суспільно значущі речі, щоби не було соромно перед своїми дітьми. Їх ще, правда, немає.

Мені важливий екстраординарний результат. 2016 року я став президентом у KSE, а вже за чотири місяці мене хотіли звільнити. Вважали, я розхитую човен і надто ризикую. Мені ж просто було нецікаво залишати школу в тому ж статусі, у якому вона була. Я хотів її розвивати.

Наші українські університети завжди були другорядними в світі — від Речі Посполитої до Російської імперії та СРСР. Хочу це виправити.

Щоби KSE або інший університет під моїм керівництвом став відомим у світі, і люди з інших європейських країн мріяли тут вчитись.

Про гроші

Знаю, як це — бути бідним. Мене та двох сестер виховувала мама. Після розпаду СРСР заводи розвалилися, їй ніде було працювати. Мама ночами шила шапки, щоби нас прогодувати. Я не хотів, щоби вона так важко трудилася. Тому вже з 1990-х сам почав працювати — переважно торгував.

У моєму житті була сім’я учених — Рушитські. Вони казали: «Не переставай вчитися». Те ж говорили навіть кримінальні авторитети, яких зустрічав у 90-х. Я й далі вчився: торгував і паралельно читав про квантову механіку.

Магістратура в Україні та докторська в США відкрили мені зовсім інший рівень інтелектуальної свободи. Якби тоді кинув читати, то зараз відповідав би: «Гроші головне, усі кругом козли, треба заробляти». Є інший світ, кращий. У ньому гроші — не головне.

Для мене гроші — можливість бути незалежним. За українськими мірками я небідна людина. Відкладаю в пенсійний фонд і почуваюся вільним. Літак мені не потрібен, їжджу відпочити на острови раз на кілька років. Якщо жити обережно, то потрібно не так багато грошей. Мені вистачить на дітей, їхню освіту, ліки та пенсію. Нащо мені більше?

Про розум

Досягаю ультрапродуктивності через постійне навчання. Коли починав працювати в науці — вважав, що треба сидіти, думати, й усе прийде. Усе працює не так. Щоби побачити щось нове, необхідно багато знати та розуміти в різних галузях. Потрібна ерудованість.

На межі між свідомим та несвідомим думанням можуть виникати нові погляди на речі. Але їм потрібно звідкись брати інформацію — з досвіду, пам’яті, знань.

Щоби покращити здоров’я, можна правильно харчуватися, займатися спортом, пити достатньо води та гуляти. Аналогічно можна прокачати й розум. Щохвилини думати не про «сміття», а про чіткі речі — власну позицію, творчість, дебати з іншими людьми.

Про роботу на державу

Будь-яка робота, пов’язана з політикою, — токсична. Коли я працював у наглядовій раді НБУ, це теж вважалося токсичним. Мені казали: «Як ти можеш працювати з [Валерією] Гонтаревою? (колишня голова НБУ)».

Стати міністром економіки, який відповідатиме за запуск ринку землі, — шанс, який отримує мало економістів. Мені дуже пощастило.

Працювати міністром — як командувати полком чи напрямком фронту на війні. Постійні атаки, проблеми, друзі й вороги, ресурси, коаліції, тактика, стратегія.

Хотів би, щоби мене знали за запуск ринку землі, а не тому, що я був міністром. Але скандали люди пам’ятають краще.

Про освіту

Українська освітня система мусить померти та народитися знову. Університети мають стати інтелектуальними центрами.

Нові знання створюються через дискусію. Наприклад, пандемія. Ми можемо прочитати в Harvard Business Review, як у США дискутують на цю тему. В Україні таких дискусій немає.

Ми інтелектуальна колонія — читаємо, що пишуть інші.

В Україні досі радянська освітня система — зазубрив, вивчив, склав. У нас навіть платять за години викладання, а треба за підготовку, за дизайн курсів. А ще немає вільної академічної науки. Науковець має робити все, що захоче, інтелектуально провокувати, і бути захищеним.

Українських студентів не вчать вчитися, думати про кар’єру, свій шлях, не готують до викликів майбутнього. У США переважають дуже вмотивовані студенти. Вони чітко розуміють для чого їм університет. В Україні багато йдуть, бо батьки сказали — має бути диплом. Потім ці студенти нічого не роблять. Нащо йти в університет, якщо там нічого не робити?

У людини має бути мета в житті. Було б добре, якби університети допомагали її знайти.

Про українські університети

З $100 млн я би вивів KSE у 100 кращих університетів у світі. Для цього потрібно зібрати найкращих людей в Україні та поза нею. Щоби вийти з інтелектуальної периферії, необхідні ресурси, команда, стратегія й запустити науку. Це питання 15–20 років.

Могилянка, Український католицький університет і KSE — три нові інституції світового рівня, які є дуже проукраїнським. Серед їхніх випускників — люди, які змінюють країну на топових і нетопових позиціях. Можливо, вони поступаються першим університетам Європи, але точно не програють «не першим».

Про відвертість

У нас не заведено бути відвертим. Ми постійно удаємо, що в нас щось є або немає. Вважаю, що це — радянщина. У Конституції читаємо — у нас безплатна освіта й медицина. Потім за них платимо. Виходить, у Конституції написана неправда, а ми боремося за правову державу.

В Україні люди курять марихуану і є проституція. Не говорити про це — теж радянщина.

Коли чую тости наших чоловіків, не знаю, де сховатися. Фрази про тьолок, оцінювання частин тіла — примітивізм. Я виступаю проти нього. За таке теж б’ють. Але я хочу показати, що можна бути успішним і не боятися говорити правду.

Про суспільство

Парадокс — ми ненавидимо державу, хочемо її змінити, але не можемо й не хочемо мати з нею справу. Це інфантильний погляд. Якщо вам не подобається держава — треба готувати й обирати кращих людей.

Українському суспільству не вистачає довіри, поваги одне до одного та розуміння. Тому ми всі сваримося, і це робить нас слабкими. Це небезпечно. Нам потрібні терпіння, дорослість, свобода й суверенітет — як людини, так і держави.

Автор: Дмитро Кошельник

Фото: Vector

Джерело: Vector