KSE Institute презентував дослідження про те, як Україні та партнерам перейти від окремих форматів військової підтримки до системнішої моделі оборонно-промислової співпраці.

Дослідження аналізує, як працюють основні моделі такої співпраці, що розвиваються в межах двосторонніх міжурядових угод: Build in Ukraine — спільне виробництво, ремонт і обслуговування техніки в Україні — та Build with Ukraine — запуск українських технологій на виробничих майданчиках країн-партнерів. Окрему увагу приділено партнерському фінансуванню українського ОПК, бізнес-партнерствам між українськими та іноземними компаніями, трансферу технологій, експортним обмеженням і бар’єрам, через які частина домовленостей не переходить у практичні проєкти.

Підтримка Сил оборони України вже не може спиратися переважно на постачання військової допомоги від союзників. Україні потрібна більш дієва система, яка допомагає виробляти більше, швидше ремонтувати техніку, надійніше поповнювати запаси озброєння та краще пов’язувати потреби фронту з промисловими можливостями. Така співпраця може бути взаємовигідною, якщо спирається, зокрема, на реальні потреби фронту, сталий механізм фінансування та інституційну основу. За таких умов Україна привносить бойовий досвід, перевірені в бойових умовах технології та здатність швидко адаптувати рішення з урахуванням їх застосування на фронті, а партнери — фінансування, масштаб виробництва, складніші технології та доступ до ширших промислових мереж.

У дослідженні описано кілька ключових форматів співпраці. Build in Ukraine передбачає, що іноземні компанії виробляють, ремонтують, обслуговують або спільно розробляють системи безпосередньо в Україні. Станом на червень 2026 року цей напрям охоплював близько 41 іноземної компанії і 60 партнерств з українськими виробниками. Найбільш розвиненим сегментом цієї моделі є ремонт і технічне обслуговування західної техніки, яку використовують Сили оборони. Локалізоване виробництво найбільше розвивається в боєприпасах, компонентах, безпілотних системах та артилерії.

Build with Ukraine працює у зворотному напрямі. Цей формат переносить українські технології у країни-партнери для спільного виробництва, зазвичай на основі міжурядових домовленостей і фінансування з боку партнерів. Нині він охоплює близько 41 партнерства у сферах безпілотних систем, наземної робототехніки, ракет, морських систем, РЕБ, компонентів і ППО. Перші партії виробленої продукції мають іти на потреби України, а наступні етапи можуть також посилювати оборонні спроможності самих партнерів.

Окремим напрямом є Drone Deal. Цей формат продовжує логіку Build with Ukraine, насамперед у дронах, засобах РЕБ, рішеннях для ППО та військовому програмному забезпеченні. Модель передбачає розподіл виробленої продукції за принципом 50/50. Половина йде на потреби українського фронту, половина — партнерам для власних збройних сил і резервів. Нині цей формат перебуває на етапі масштабування і охоплює близько 20 країн на різних стадіях залучення.

KSE Institute проаналізував загальні тренди у бізнес-партнерствах між українськими та іноземними компаніями. Станом на червень 2026 року з початку повномасштабного вторгнення було започатковано щонайменше 180 таких партнерств, хоча реальна кількість, ймовірно, більша, адже компанії часто не розкривають деталі співпраці з міркувань безпеки. Найактивнішими партнерами є компанії з Німеччини, Данії та США. На Німеччину припадає 20% таких партнерств, на Данію — 10%, на США — 9%.

Близько 22% партнерств не просунулися до практичної реалізації. Найчастіше це відбувається на ранньому етапі, коли компанії підписують листи про наміри або меморандуми, але не переходять до робочих проєктів. У частині випадків такі документи виконують радше комунікаційну функцію і допомагають публічно показати інтерес до співпраці, але самі по собі не гарантують успішний запуск спільних контрактів. Водночас 45% усіх ідентифікованих партнерств було погоджено у IV кварталі 2025 року або пізніше, тому наразі ще зарано оцінювати їхній реальний прогрес.

Безпілотні системи залишаються найпоширенішим сегментом за кількістю партнерств — на них припадає 26% усіх кейсів. Далі йдуть ППО — 17% і артилерія та GMLRS — 10%. У дронах співпраця частіше стосується R&D і виробництва, тоді як у ППО та артилерії — ремонту, обслуговування і підтримки техніки, яку Україні передали союзники.

Дослідження також показує різницю між приватними та державними українськими компаніями. Партнерства за участі приватних українських виробників частіше переходять до практичних кроків — близько 96% проти 62% серед партнерств із державними підприємствами. Приватні компанії особливо помітні у безпілотних системах, тоді як державні підприємства домінують у складніших і капіталомістких напрямах, зокрема ППО, але частіше стикаються з бюрократичними обмеженнями та повільнішими погодженнями.

Партнери також напряму фінансують українське оборонне виробництво. Найбільш структурованим форматом є координована модель (яку часто називають данською моделлю), коли країна-партнер фінансує закупівлю української продукції через зрозумілий канал, у координації з Агентством оборонних закупівель і з додатковими процедурами контролю. У 2025 році через цей механізм на українську оборонну промисловість було спрямовано близько €1,4 млрд. Такий підхід дає виробникам більш передбачуваний портфель замовлень, скорочує час постачання для військових і зменшує тиск на державний бюджет.

Головний висновок дослідження полягає в тому, що Україна та партнери вже мають багато інструментів для оборонної співпраці, але вони поки не працюють як узгоджена, зрозуміла й масштабована система. Серед головних перешкод — нестача фінансування, відсутність єдиної точки входу для партнерів, нечіткі правила, обмежена адміністративна спроможність, складні експортні процедури, залежність від імпортних компонентів і занадто велика роль ручного просування окремих домовленостей.

KSE Institute рекомендує партнерам будувати фінансування довкола перевірених потреб фронту, зробити зворотний зв’язок від кінцевих користувачів обов’язковим перед масштабуванням продуктів, спрощувати вхід компаній в Україну через спеціальні контактні точки та посилювати інструменти страхування, гарантій і розподілу ризиків. Для України пріоритетами мають стати зрозуміліші правила, сильніша координація між інституціями, швидші процедури, прозоріші експортні механізми та більша спроможність супроводжувати партнерства від політичного оголошення до реального виробництва.