Маріуполь згадується, як одне з красивих та затишних місць біля Азовського моря. І ніхто б не міг подумати, що про нього знатиме світ, як про місце великої кількості злочинів солдатів рф, серед яких авіаційний удар по Драмтеатру. 

Цього року до нас вступила школярка, яка чудом евакуювалася з Маріуполя, який перебувавав під облогою окупантів. Про можливість навчатись на гранті Мирослава дізналась з реклами – це був спеціальний грант Come Back Home для студентів, які були змушені виїхати з України, але мріють навчатись на Батьківщині. Пройшовши всі етапи грантових співбесід і вступу, Мирослава повернулась з Ірландії, де проживала із мамою. Зараз дівчина проживає в Києві та навчається на спеціальності “Право”. 

Мирослава із задоволенням погодилася на інтерв’ю, адже одна із цілей дівчини розповідати правду про події в Маріуполі і тим самим збільшувати увагу оточуючих до великої української трагедії.

“Перші дні вторгнення ми провели в підвалі будинку. Щохвилини було чутно вибухи. Ракети влучали в лікарні, школи, будинки. 3-го березня, з допомогою територіальної оборони, я і мама перейшли у сховище поблизу драматичного театру.” – говорить Мирослава.

Перші дні проживання в підвалі

Драмтеатр був переповнений дітьми, там було більше 1000 людей. 

Два тижні ми сиділи без їжі. Замість води пили талий сніг, якщо вдавалося його назбирати. Іноді “вилізала наверх” до Драмтеатру, щоб дізнатися інформацію про евакуацію. 

15 березня за підтримки маріупольців я з мамою потрапили до Бердянська.

16 березня в Драмтеатр влучила авіабомба. Як ці виродки могли вбити таку кількість людей!?. Вже як рік я думаю про маму і маленького синочка, які сиділи там, очікуючи евакуаційного автобуса. 

17 березня я дізналася, що уже немає мого будинку і до червня місяця я зовсім не знала, що з моїми родичами, які залишилися в Маріуполі. Це жахливий час.  Я не розуміла як і де жити, чула страшні новини про смерті знайомих.. Коли зателефонувала бабуся, в мене сльози лилися рікою – всі рідні живі.”

Фото будинку в Маріуполі, де раніше жила Мирослава

Місто Маріуполь Мирослава покинула разом з мамою, залишивши в місті бабусю, дідуся, інших родичів та двоюрідного брата семи років. На сьогоднішній день всі рідні живі та ситуація в місті критична. Місцеві жителі проживають в постійному стресі від дій окупантів. У них відсутня базова кількість необхідних товарів для проживання, поганий інтернет-зв’язок. 

За словами рідних Мирослави, влада рф активно заселяє захоплене місто росіянами, яких заохочують до переїзду грошима. Здебільшого це чеченці, дагестанці, мігранти із Середньої Азії. Наявність в місті великої кількості осіб різних національностей сприяє появі конфліктів. 

Після приїзду в іншу країну Мирослава вступила в місцевий коледж, де навчалася не довго. 

“Мені не подобалося навчатися в коледжі. Школярі були на 2 рокимолодші ніж я і був мовний бар’єр.” 

Всі півтора року проживання в іншій країні Мирослава працювала  в сфері обслуговування: спершу офіціанткою, потім за баром, а пізніше касиром  в супермаркеті. Така можливість дозволила краще пізнати ірландців, їхню культуру спілкування та звички.  

“Вони більш об’єднана нація, ніж ми. Тобто, вони не поділяють один одного на “захід” та “схід”. Навіть окуповану Північну Ірландію вони вважають рідною. Мені сподобалося, що вони бережуть сімейні цінності, теплі відносини. Вони нікуди не поспішають та люблять прогулянки вечорами.”

Вища освіта в Ірландії, як і в Україні, ґрунтується на Болонській системі навчання. Цікавим є той факт, що близько 80% студентів в університетах Ірландії є мігранти з інших країн. Самі ж ірландці обирають навчання в США.  

Коли настав час обирати вищий навчальний заклад, Мирослава орієнтувалася на два критерії:

• навчання повинно бути в Україні

• університет повинен надавати якісну освіту з великою кількістю практики

“Дійсно, я обирала між багатьма університетами. Я подавала документи в Могилянку на бюджет, подавалася в УКУ. Дуже довго вагалася і врешті-решт надала перевагу Київській школі економіці, яка відрізнялася від інших університетів європейським форматом навчання.”

Про свій вибір спеціальності Мирослава додала: 

“Мати диплом спеціальності “Право”  я вирішила ще в 6-му класі, коли моя сім’я зіштовхнулася з нечесністю в судовій справі. Нашого родича не змогли захистити і він отримав безпідставно звинувачення. В цей момент я зрозуміла, що хочу вміти захищати права як свої, так і своїх рідних.”

Зараз Мирослава безкоштовно навчається на першому курсі спеціальності “Право” і показує відмінні результати. В неї з’явилося багато друзів в університеті та за його межами. Завдяки тісному спілкуванню з однолітками дівчина змогла побачити відмінність навчання в KSE та в інших університетах: 

“Я тісно спілкуюся зі студентами інших університетів і дізналася що наша програма навчання сильно відрізняється.  Тобто вони вивчають історію римського права, що для мене є не дуже важливим. А  в нас є етика та філософія права,  що значно важливіше.”

Щодо планів на майбутнє Мирослава впевнено відповіла: 

“Гарно навчатися, здобувати практичний професійний досвід. Також, планую  більше розповідати про події в Маріуполі, щоб люди знали правду.”