Центр аналізу публічних фінансів та публічного управління Київської Школи Економіки, за підтримки проекту Ради Європи “Розвиток соціальних прав людини як ключовий чинник сталої демократії в Україні” дослідив ефективність законодавчого регулювання соціальної підтримки громадян в Україні. В рамках дослідження проаналізовано  надання допомоги для п’яти ключових груп її отримувачів: 

• особам з інвалідністю; 
• малозабезпеченим родинам; 
• особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 
• сім’ям з дітьми; 
• пенсіонерам. 

Українська держава витрачає суттєву частку державних коштів на соціальну підтримку громадян. У 2020 році йшлось про 21,7% зведеного бюджету у розмірі 346,7 млрд грн, з яких 322,7 млрд грн припадає на видатки державного бюджету (або 25,1% відповідних видатків). Якщо ж враховувати також бюджети трьох соціальних фондів (Пенсійного, Фонду соціального страхування і Фонду страхування на випадок безробіття, без урахування трансфертів з держбюджету), йдеться ще про 351,3 млрд грн, що були витрачені державою у 2020 році на соціальні видатки. 

Соціальна підтримка громадянам надається через численний набір інструментів, серед яких – (1) прямі грошові виплати з боку держави; (2) розгалужена система різних типів пільг, які надаються/ оплачуються державними та місцевими органами; (3) соціальні послуги тощо. До надання соціальної підтримки громадянам залучено 10 органів державної влади, а також місцеві органи влади.

Попри це, ефективність соціальної підтримки викликає багато питань. Про це свідчать звіти про виконання профільних бюджетних програм Міністерства соціальної політики, повідомлення місцевих органів влади, а також раніше проведені дослідження.

Саме тому метою даного дослідження, здійсненого Центром, був аналіз законодавства України з питань регулювання соціальної підтримки громадян в Україні.  

В рамках дослідження було проаналізовано 113 нормативних актів, зокрема, 38 Законів та 75 постанов Кабінету Міністрів, що регулюють надання соціальних допомог цим 5 групам отримувачів, та складено матриці допомог кожній з цих 5 груп у розрізі видів підтримки, а також у розрізі обсязі допомог, на які може розраховувати кожен підтип громадян (наприклад, одинокі матері, люди з інвалідністю різних груп, багатодітні сім’ї, тощо).

Цей етап дослідження дозволив визначити ключові дублювання у наданні соціальної підтримки одного змісту, але різними інструментами та почасти – різними органами державної та місцевої влади. 

Втім, через відсутність єдиного реєстру отримувачів соціальної підтримки майже неможливо зрозуміти, якими є можливі варіанти підтримки кожної окремої української родини. 

Саме тому для розуміння ефективності надання соціальної підтримки в рамках дослідження також було змодельовано 10 різних типів сімей, що можуть потребувати державної підтримки та проаналізовано, на який обсяг соціальної підтримки з боку держави може розраховувати, за законодавством, кожна з таких родин.  Це дозволило побачити дисбаланс у підтримці різних категорій. 

Завдяки проведеному дослідженню, політики та державні службовці мають доступ до систематизованої та зведеної інформації щодо всіх типів соціальних допомог громадянам, що передбачені українським законодавством. 

Згідно з результатами дослідження, найбільшу кількість допомог матиме сім’я, в якій наявні особи з інвалідністю внаслідок війни та особи з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи. 

На найменшу кількість допомог може розраховувати сім’я з двох осіб, де є працездатний дорослий (за умови отримання зарплати хоча б трохи вище мінімальної) та дитина у віці від 6 років (тобто фактично мова йде про одиноких матерей). 

“Як засвідчили результати дослідження, поточне регулювання надання соціальної підтримки має значні вади, які потребують врегулювання. Наприклад, законодавчо встановлений та фактичний обсяг допомог від держави може значно відрізнятися залежно від виду соціальної підтримки, що зумовлено спроможністю державних та місцевих органів влади фінансувати такі допомоги. Як наслідок, кількість осіб, що претендують на допомогу, може бути набагато вищою за фактичну кількість її отримувачів. Водночас деякі види допомог, незважаючи на закладені кошти, просто не користуються попитом, як наприклад облаштування робочого місця для осіб з інвалідністю. Також існує несправедлива різниця у вартості між допомогами, які мають схожий характер надання”, – зазначає з цього приводу Дарина Марчак, співавторка дослідження та керівниця Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління Київської Школи Економіки.

За словами керівниці проекту Ради Європи Сюзанни Мнацаканян, дослідження має допомогти покращити систему та забезпечити найефективніший захист громадян та одночасно підвищити ефективність бюджетних видатків.

“Інформація щодо недоліків законодавчого регулювання системи соціальної підтримки, які призводять до неефективності використання коштів державного та місцевого бюджету, можуть допомогти керівництву країни покращити якість та ефективність соціального захисту українських громадян; забезпечити, аби державна підтримка спрямовувалась саме тим з них, хто опинився у найбільш скрутних життєвих обставинах, та забезпечити найбільш ефективне використання коштів платників податків на ці потреби”, – зазначила вона.

Детальніше читайте у дослідженні за посиланням.

Довідково: 

Згідно з дослідженням, особи з інвалідністю мають право майже на 100 видів соціальної підтримки: 50 видів пільг, 30 видів грошових виплат та 17 типів соціальних послуг. Проте велика кількість пільг та виплат не є тотожньою ефективному захисту, а підчас, просто є розпорошенням бюджетних коштів з наявністю значної частини архаїчних типів допомог, на кшталт права на позачергове встановлення стаціонарного телефону. Окремі види підтримки, як-то безоплатне надання автомобіля, отримує дуже незначна кількість осіб з інвалідністю.

Малозабезпечені сім’ї та особи, яким допомога розраховується від сукупного доходу родини мають право на 16 видів допомог. Але механізм обрахунку сукупного доходу має ряд особливостей, що безпосередньо впливає на ефективність охоплення різних категорій населення. Так, допомога малозабезпеченим сім’ям є загалом єдиною, яка справді орієнтована допомогти бізнішим родинам, але має надзвичайно низьке покриття домогосподарств.

Українські пенсіонери, окрім власне пенсії, мають право на 37 допомог, зокрема 15 видів грошових виплат, 22 пільг та соціальних послуг (в т. ч. дев’ять зі сплати податків та зборів). Проте серед підтримки даної категорії викликає занепокоєння наявний несправедливий підхід до призначення допомог та наявність дуже дрібних за розміром допомог, які навряд чи можуть означати дієву підтримку отримувачів, але суттєво обтяжують державний бюджет.

Громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право на 42 види допомог, зокрема 16 видів грошових виплат, 26 пільг та соціальних послуг (в т. ч. 10 щодо сплати податків та зборів). При цьому, переважна більшість таких допомог не залежать від матеріального стану отримувача, а є “статусними”: тобто якщо людина має  статус чорнобильця – вона автоматично має право на отримання допомоги, незважаючи на те, чи ця людина заможна, чи має складні матеріальні обставини. Крім того, частина допомог дублюється, деякі є архаїчними та неактуальними, розміри багатьох виплат є фіксованими і довгий час не переглядались. Це призводить до того, що незважаючи на великий обсяг, виникає питання чи справді вони можуть задовольнити сучасні потреби.  

Родини з дітьми за різних обставин мають право загалом на 54 видів допомог, зокрема 31 видів грошових виплат, 8 соціальних послуг та 39 пільг (в т. ч. 10 –  щодо сплати податків та зборів). Суми виплат у даній категорії у порівнянні з іншими є значно вищими. Але відсутність прив’язки допомоги при народженні дітей до рівня доходу батьків розпорошує бюджетні кошти на підтримку тих, хто її не потребує. Держава стимулює народжуваність, але значно менше уваги приділяє спроможності родини/ батьків, що опинились у складних життєвих обставинах, утримувати дитину у майбутньому.