Санкції проти Росії, запроваджені після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, не є універсальними — їх ухвалила та впроваджує «коаліція охочих». Такий підхід суттєво впливає на ефективність обмежень, адже країни поза цією коаліцією активно беруть участь у спробах зменшити їхній вплив. Про це йдеться у новій аналітичній записці директора Центру геоекономіки та стійкості KSE Institute Бенджаміна Хілґенстока «Чому Європа має розробити екстериторіальні санкції». Автор наголошує, що Європа повинна піти далі — посилити інструменти, які дозволять їй застосовувати свою значну економічну силу за межами власних кордонів, щоб зупинити російську агресію проти України та зберегти міжнародний порядок, заснований на правилах.

Країни санкційної коаліції становлять близько 60% світового ВВП (приблизно $65 трлн), але лише 15% населення світу. Водночас низка провідних економік — серед них Китай, Індія, Туреччина, Саудівська Аравія, Аргентина та ОАЕ — не приєдналися до санкційного режиму й у багатьох випадках допомагають Росії обходити обмеження. Так, російський експорт нафти майже повністю переорієнтовано на нових покупців, а в сфері експортного контролю Росія й надалі отримує товари подвійного призначення, необхідні для ведення війни, — зокрема через Китай, ОАЕ та Туреччину.

У записці зазначається, що екстериторіальні заходи — вторинні санкції — довели свою ефективність у забезпеченні дотримання обмежень за межами юрисдикцій санкційної коаліції, особливо щодо російського ЗПГ, «тіньового флоту» та експортного контролю. Водночас лише Сполучені Штати системно застосовують цей інструмент. Європейський Союз за останні три з половиною роки почав обережно рухатися у напрямі запровадження екстериторіальних заходів, попри свою принципову позицію проти вторинних санкцій.

У 2023 році ЄС запровадив механізм внесення до санкційних списків компаній із третіх країн, залучених до обходу обмежень. А у 2025 році створив правову основу для запровадження санкцій проти іноземних фінансових установ і портових операторів, які сприяють ухиленню від санкцій — важливий крок до розширення дії європейських обмежень за межами Союзу.

З огляду на можливі зміни у санкційній політиці США, автор робить висновок, що Європа має підготуватися до підтримання економічного тиску на Росію переважно власними силами. Для цього Європейському Союзу необхідно розвивати й посилювати механізми екстериторіального впливу, здатні забезпечити виконання санкцій і за межами його юрисдикції.