Публікуємо текст без змін українською та англійською мовами. Із оригіналом ви можете ознайомитися за цим посиланням.

Фронт руйнує воєнну пропаганду Кремля

Росія хизується «успіхами», та її армія міняє людські життя на села без жодної стратегічної ваги.

Євгеній Малік — колишній морський піхотинець України, який перебував у російських тюрмах у 2022–2024 роках. Нині він працює в Київській школі економіки (KSE).

Упродовж кількох тижнів Росія заявляла, що захопила українське місто Куп’янськ. Нещодавно вона також оголосила про «взяття» спустошеного Покровська й про подальший рух на захоплення сусіднього Мирнограда.

Та минулого тижня президент України Володимир Зеленський з’явився в Куп’янську й повідомив, що українські війська внаслідок успішної контратаки витіснили звідти російські сили. «Реальність говорить сама за себе», — сказав він у відео, записаному безпосередньо на передовій. Водночас у Покровську українські підрозділи й далі мужньо тримають оборону.

Вступаючи у четвертий рік повномасштабної війни Росії проти України, неможливо не помічати розриву між риторикою Кремля про «перемоги» та реальністю на землі. Москва вибудувала альтернативну дійсність, у якій її війська невпинно просуваються, стратегічні цілі досягаються, а війна нібито йде за планом. Та ці твердження тануть, щойно їх зіставити з перевірюваними фактами. Саме цей рік оголив цю прірву як ніколи.

Щоб зрозуміти, чого Росія досягла на полі бою у 2025 році, слід чітко розрізняти тактичні здобутки й стратегічні досягнення. Кремль свідомо подає перше так, ніби це друге. Так, Росія просувалася на окремих напрямках; так, вона захопила десятки дрібних сіл, пустирів, лісосмуг і покинутих промислових об’єктів. За суто площею Москва навіть може твердити, що її «здобутки» у 2025-му перевищили показники 2024 року.

Однак більшість цих територій не мають жодної стратегічної цінності. Це малозначущі сільські простори без інфраструктури, логістики, політичної чи економічної ваги. Російській армії цього року не вдалося захопити жодного великого чи середнього міста. Вона не взяла жодного ключового транспортного вузла. І не створила жодного оперативного прориву, здатного змінити перебіг війни. Інакше кажучи, Росія обміняла колосальні людські втрати на беззмістовні територіальні «надбання».

Окрім Покровська й Куп’янська, Росія заявляє також про «звільнення» Вовчанська — попри те, що місто й далі залишається зоною боїв без стабільної російської присутності. На сумському напрямку, де Москва рекламувала «прориви», жодних стратегічних успіхів не сталося. І навіть у Запорізькій області, де восени Росія досягла своїх найпомітніших просувань, наступ був повільним і не переріс у ширший оперативний чи стратегічний злам.

У сучасній Росії пропаганда — це не інструмент держави; це спосіб її існування. Російські військові зведення дедалі більше нагадують політичні промови, а не оперативні звіти. Коли реальних успіхів бракує, Москва підміняє їх символічними жестами — зрежисованими «звільненнями», церемоніями підняття прапорів у зруйнованих кварталах і заявами про контроль над територіями, де бої не вщухають. Мета цих вистав — не описати війну, а керувати тим, як суспільство її сприймає.

2025-й мав стати роком, коли Росія перетворить свою перевагу в мобілізації на відчутні військові результати. Насправді сталося протилежне: попри кидання безлічі життів у м’ясорубку, найзапекліші бої дали лише поверхові тактичні зсуви. Українська оборона, ослаблена політичними турбулентностями та проблемами з постачанням на Заході, вистояла в усіх ключових міських центрах. У 2025 році Росія зазнала більших втрат за менших здобутків, ніж у 2024-му.

Наратив про те, що Росія виграє війну на виснаження й неухильно просувається вперед, поширений. Та правда в іншому: російська кампанія й далі зазнає поразки.

Це нескінченні «м’ясні» штурми, величезні втрати, відсутність стратегічного прогресу — і скоординована кампанія Кремля, покликана прикрити катастрофічні військові рішення заявами про «неминучість» перемоги. Не дайте себе ошукати.