KSE Institute презентував нове дослідження «Переосмислення європейської безпеки перед обличчям російської загрози». Автори аналізують, як агресія Росії та послаблення підтримки з боку США загострили вразливості європейської безпекової архітектури — і як бойовий досвід України та сама Україна можуть бути інтегровані у систему європейської оборони.

Європа знову стикається з війною. Після десятиліть недофінансування оборонної сфери повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило Європу прокинутися. Нарощування Москвою далекобійної та ядерної зброї, проведення прихованих операцій та стратегічне партнерство з Іраном, Північною Кореєю та Китаєм сигналізують підготовку до потенційних конфліктів за межами України. Оскільки майбутні зобов’язання США щодо європейської безпеки є в кращому разі невизначеними, Європа збільшує оборонні бюджети та послаблює фіскальні обмеження, однак цього недостатньо без реформ закупівель і відновлення оборонно-промислової бази. Попри суттєву економічну перевагу над Росією, Європі необхідно витрачати кошти значно ефективніше. Досвід України у війні пропонує важливі уроки, які мають стати частиною оборонного планування ЄС.

Стратегічні уроки оборони України від російської агресії:

• Інформаційна перевага: Успіх на полі бою так само залежить від даних, як і від боєприпасів. Розвинена система ситуаційної обізнаності, як-от DELTA з інтеграцією ШІ, є критично важливою, так само як і власні космічні спроможності та альтернативи для зв’язку. 

• Бойове випробування: Озброєння та військова техніка мають швидко адаптуватися за результатами реального бою та фронтових інновацій.

• Асиметрія витрат: Засоби ураження стають дедалі дешевшими, тоді як протидія залишається дороговартісною. Використання дронів-перехоплювачів і стійкість до FPV-дронів допомагають зробити стримування більш економічно ефективним.

• Баланс інновацій і традиційних спроможностей: Нові технології мають доповнювати, а не замінювати класичну зброю; бронетехніка та високошвидкісні балістичні ракети залишаються важливими, як і дрони. 

• Оборонна екосистема: Необхідно спростити доступ до ринку для приватних виробників та надати цільову підтримку. Кластери оборонних технологій, як-от український Brave1, та гнучкі механізми закупівель підвищують стійкість оборонно-промислового комплексу.

• Динаміка поля бою: Росія робить ставку на масоване застосування артилерії, дронів, живої сили та військової техніки, тому Європа потребує гнучких і масштабованих контрзаходів.

• Індустрія та технології: Централізований військово-промисловий комплекс Росії дозволяє швидко нарощувати виробництво за рахунок гнучкості та залежить від західних компонентів. Європі слід прискорити інновації за участю МСП і масштабувати виробництво спільно з великими компаніями.

• Глобальні залежності: «Росатом» і «Роскосмос» підтримують ракетні, ядерні та космічні спроможності Росії під виглядом цивільної діяльності — науково-комерційні зв’язки потрібно припинити; Європа має розвивати конкурентний експорт зброї, щоб послабити доходи Москви і її вплив.

Наступні кроки: переозброєння Європи та інтеграція України. Європа масово збільшує оборонні видатки, але без структурних реформ нові бюджети можуть лише поглибити наявні проблеми замість створення реального стримування. Тимчасові інструменти, такі як SAFE та EDIRPA, не здатні подолати глибоко вкорінену фрагментацію. Централізований механізм дозволить узгодити витрати зі стратегією, але для цього потрібна політична воля. Тим часом Україна та її досвід стали критичними для безпеки Європи: інновації на полі бою, нарощування промислових потужностей і швидкі закупівлі в умовах війни — найважливіші уроки для сучасної оборони. Виключення України з європейської архітектури безпеки стане не просто втраченою нагодою, а може перетворитися на стратегічну поразку.

Рекомендації. Для створення ефективного стримування Росії Україну потрібно інтегрувати в європейську безпекову архітектуру. Це передбачає запрошення до участі у європейських оборонних інституціях і плануванні, включення у стратегію розвитку оборонної промисловості та використання бойового досвіду у підготовці та доктринах. Також слід просувати спільне виробництво озброєнь, залучаючи Україну до PESCO та спільних проєктів, стимулювати спільні закупівлі й кооперацію у виробництві. Важливо нарощувати спроможності й інновації через розширення ролі Європейського оборонного агентства, розвиток спільних інноваційних екосистем та використання цивільних технологій і гнучких R&D. Зрештою, слід створити постійний механізм обміну знаннями та кращими практиками між Європою й Україною, включно з поширенням перевірених у боях технологій та ширшим обміном досвідом командування і підготовки.