Спеціально для Економічної правди
18 листопада 2020
Як Україна виконує зобов’язання перед МВФ та чи може розраховувати на фінансову допомогу
Відносини України та МВФ ніколи не були безхмарними, бо дев’ять з десяти попередніх угод не були виконані до кінця, і в поточної 11-ї теж ще є шанс.
Єдиним випадком, коли Україна повністю отримала кошти згідно з початковими домовленостями, стала угода далекого 1996 року. Кількість звернень за останні 25 років також промовиста.
Остання півторарічна угода була підписана у червні 2020 року й замінила угоду 2018 року. Перший транш у розмірі 2,1 млрд дол було надано відразу після підписання.
В угоді виділяються чотири напрями.
* Пом’якшення негативного впливу на економіку світової епідемії, зокрема через підтримку домашніх господарств та бізнесу.
* Підтримка незалежності Національного банку та гнучкого обмінного курсу.
* Забезпечення фінансової стабільності шляхом відновлення коштів, спрямованих на підтримку проблемних банків.
* Просування структурних реформ державного управління та антикорупційних заходів.
У рамках цих напрямів до вересня-жовтня Україна зобов’язалася провести низку таких змін.
1. Затвердження плану щодо зниження рівня непрацюючих позик.
2. Зміна підходу до встановлення тарифів на опалення та запуску ринку газу.
3. Реорганізація фіскальної та митної служб.
4. Посилення корпоративного управління в державних підприємствах, зокрема “Нафтогазі”.
5. Удосконалення законодавства щодо банківської системи та фонду гарантування депозитів, що надало б НБУ більше можливостей для підтримки фінансової стабільності.
6. Ухвалення поправок до закону про Вищу раду правосуддя, які б гарантували вибір незалежних та кваліфікованих осіб – один з ключових кроків.
До 1 вересня Україна мала отримати 700 млн дол, але цього не сталося, хоча, згідно із заявами представників влади, Україна активно запроваджувала згадані заходи. У жовтні міністр фінансів Сергій Марченко заявив про виконання перших чотирьох “маяків” з наведеного вище переліку.
Наступний транш того ж розміру, 700 млн дол, запланований на початку програми, має бути наданий до 1 грудня, але його доля досі незрозуміла.
Голова Нацбанку Кирило Шевченко недавно здійснив візит до США з намірами пожвавити діалог України з МВФ та Світовим банком, але головною ціллю візиту було, звісно, відновлення активного статусу існуючої програми.
Голова НБУ повідомив про обговорення трьох основних питань. Перше – рішення Конституційного суду щодо антикорупційної діяльності, друге – проєкт бюджету України на 2021 рік, третє – діяльність Національного банку.
Лише останнє з питань можна без додаткового пояснення трактувати як таке, що належить до “маяків” програми. Однак, звісно, саме останні негаразди щодо антикорупційної реформи, яка стало входить до пріоритетів укладених угод, є одним з ключових факторів призупинення надання кредиту.
Сумнозвісне рішення Конституційного суду та питання щодо тиску на НАБУ створюють підозри щодо небажання уряду просувати антикорупційну реформу.
Чи знали в Офісі президента про можливий висновок КС? Цілком можливо, з урахуванням інституту постійного представництва президента в КС.
Тому сумніви МВФ можна зрозуміти, а про важливість антикорупційних заходів для МВФ та ЄС наголошують і західні видання, і урядовці. Наприклад, посол ЄС в Україні твітнув про антикорупційні зусилля як передумову для надання допомоги МВФ та ЄС, додавши посилання на статтю в The Economist.
З одного боку, маємо подякувати міжнародним інституціям за підтримку становлення нового державного управління. З іншого – якщо ЄС більшою мірою зацікавлений у фундаментальному здоров’ї економіки України з огляду на її європейські прагнення, то для МВФ антикорупційні зусилля не є винятковим визначальним критерієм у рішенні про відкладення поточної програми.
На нашу думку, економічні мотиви не менш важливі поряд з антикорупційними.
Світ був наляканий можливим розмахом коронавірусної кризи, МВФ давав песимістичні прогнози щодо стану світової економіки і, зрозуміло, вдавався до своєї природної ролі – запобігти фінансовій нестабільності, зокрема, через вирішення проблем платіжних балансів у країнах-партнерах.
У випадку України частина коштів призначалася і для уряду, що не властиво для позик МВФ. Нагадаємо, кошти були запропоновані з метою підтримки населення та бізнесу, уражених кризою.
Створений урядом фонд з боротьби з коронавірусною кризою, згідно із звітом МВФ, призначався для фінансування медичних витрат (дві третини обсягу або 1,1% до ВВП) та виплат пенсій (третина обсягу або 0,5% до ВВП). У підсумку структура фонду виявилася іншою – половина коштів піде на будівництво.
Згідно із заявою голови “Укравтодору”, історія цих грошей почалася ще у 2019 році. Тоді виграш “Нафтогазу” в суді проти “Газпрому” було вирішено відправити на фінансування будівництва доріг, однак це сталося не зовсім напряму, а частково через антиковідний фонд.
Залишаючи осторонь питання походження коштів та обіцянок, загалом історія з фондом виглядає не надто привабливо через рамки угоди з МВФ.
Оскільки угода була призначена для вирішення проблем, спричинених кризою, призначення більшої частини коштів спеціального фонду на інші цілі є свідченням набагато менших негараздів.
Звісно, розвиток інфраструктури забезпечує робочі місця та стимулює економічну активність. Однак просити підтримки в МВФ, який надає її лише для подолання кризи та на найбільш пріоритетні видатки, і водночас витрачати кошти на масштабне будівництво – такі дії викликають двоякі відчуття.
До того ж, дорожнє будівництво розцінюється як одна з найбільш корупціогенних сфер, що є своєрідним викликом намірам програми в умовах відкочування антикорупційної реформи.
Менші втрати економіки від кризи також відстежуються у вищому рівні міжнародних резервів, що є важливим показником з точки зору потреби у кредиті МВФ для запобігання кризи платіжного балансу.
За оцінками МВФ, резерви на кінець року могли знизитися до 19,3 млрд дол, тоді як їх рівень у жовтні становив 26,5 млрд дол і навіть виплата зовнішнього боргу в четвертому кварталі навряд чи зумовить їх зменшення нижче 21 млрд.
Водночас, якщо МВФ попередньо оцінював падіння економіки України у 2020 році 8,2%, то вже у жовтні зменшив оцінку до 7,2%. Проте прогноз номінального ВВП внаслідок очікуваної меншої інфляції знизився на 1%.
Песимістичний погляд на стан економіки залишається, а отже, потреба в підтримці також. Економіка не відновиться і в наступному році, більшість прогнозистів оцінюють темпи зростання у 2021 році як досить помірні (3-4%), що залишає економічну активність нижче потенційного рівня.
Потреба у зовнішніх ресурсах є вкрай високою, тому важливість збалансованого бюджету 2021 року та дотримання домовленостей є додатковою умовою залучення коштів МВФ та ЄС.
