Для чого потрібні міжнародні фінансові організації?
Загалом фінансові організації створені для того, щоб підтримувати розвиток у світі, боротися з бідністю. Ці організації надають кредити, зазвичай під дуже низький відсоток, але з відповідними умовами щодо напрямків використання цих коштів.
Найбільші кредити ми отримуємо від Міжнародного Банку Реконструкції і Розвитку (МБРР), Європейського Банку Реконструкції і Розвитку (ЄБРР), Європейського Інвестиційного Банку (ЄІБ), KfW (Німецького державного банку з розвитку). Іноді цей кредит може бути для фінансової стабілізації країни, інвестор не каже, в яких сектор економіки їх вкладати, гроші йдуть в бюджет і країна сама вирішує, вкладати їх на підтримку того чи іншого сегменту ринку. І такими кредитами користується Україна.
Іноді такі гроші даються як інвестиційний проект на конкретну ділянку економіки. Ось, наприклад, останній рік ми працювали над моніторингом кредитів Світового банку, які він надає на охорону здоров’я та покращення автомобільних доріг. Такі інвестиційні проекти дуже цікаві для країни, тому що вони даються під дуже низький процент, набагато нижчий, ніж можна залучити від бізнесу, від випуску облігацій тощо.
Яку вигоду міжнародні фінансові організації отримують з інвестицій?
Будь-яка країна потребує інвестицій у свою економіку. Дуже гарно, коли цю інвестицію робить бізнес – тоді вона є ризиком бізнесу, що вкладає в ту чи іншу галузь економіки. Але в такій країні, як Україна, котра не є дуже стабільною, і економіка, і юриспруденція, вся система зв’язків і контролю недосконала, мало хто ризикує інвестувати гроші. Тому чи не єдиний шанс отримати інвестиції – це міжнародні фінансові організації.
Це великі пули коштів, які формуються внесками від багатьох країн світу. Наприклад, якщо ми розглядаємо Світовий Банк: туди входять приблизно 187 країн, в тому числі і Україна, і кожна з країн робить свій внесок. Внесок України дуже невеликий. Найбільші внески мають США, Японія, Німеччина, Франція, Британія, Канада. Залежно від розміру внеску, та чи інша країна впливає на рішення організації. Україна квота в голосуванні менше 1%. Для порівняння – Штати мають 16.39% впливу, Японія – 7,84%, Канада 2,78
В чому полягає складність інвестиційних проектів?
Інвестиційні проекти мають конкретний план заходів та ціль, які потрібно виконувати. І тут виникають певні труднощі:
- Інвестиційний проект готує країна і її фахівці. І не завжди проекти досконало розраховані, чітко вирахувані орієнтири у питанні підтвердження ефективності вкладених коштів. Більше я можу розказати на прикладі охорони здоров’я: весь кредит Світового банку – 250 мільйонів – націлений на реформування медицини у 8 областей України, кожна область виконує своє завдання. Але як вирахувати ефективність цих вкладень? З цим питанням вже виникає необхідність правильно прописаних контрольних показників та їх не завжди можна виміряти наявною методологією збору статистики.
- Дуже низька мотивація використовувати кошти. У більшості випадків галузі, куди йдуть інвестиції, десятиріччями знаходяться в стагнації, вони занедбані, туди не йдуть гроші з державного бюджету дуже великий проміжок часу. І коли приходять гроші, люди на місцях – чиновники, службовці – не розуміють, як їх використовувати. Як закуповувати товари, як вирахувати який товар краще, як визначити, який напрям важливіший саме зараз. Тому вони ці інвестиції, як завжди, можуть спрямовувати на «гасіння пожеж». Наприклад, інвестиції на розвиток надання допомоги при лікуванні серцево-судинних захворювань. Тут потрібно закуповувати сучасні ангіографи, операційні столи, витратні матеріали, але якщо немає досвіду у цьому, то багато часу йде на його набуття.
- Недосконалість нашої нормативної бази. І з цього випливає зайва увага правоохоронних органів. Чиновники бояться використовувати гроші, тому що завтра прийде прокурор і скаже «Ви порушили це і це». Це реальні ситуації з кожної області, де ми працювали. Правоохоронні органи тільки і чекають, щоб замовник зробив помилку. З одного боку, так, вони повинні це робити, але не завжди ці помилки є навмисними і взагалі є правопорушенням. Але завжди можна знайти якийсь пункт у правилах використання бюджетних коштів, за який проти чиновника можна відкрити кримінальну справу. Це дуже сильна перепона.
І всі ці перепони працюють у зворотному напрямку. Вони зупиняють інвестиційні проекти. Проекти зазвичай розраховані на декілька років, там написано, що ви повинні робити кожен рік, щоб за п’ять років ваші показники покращилися. І кожна перепона впливає на термін, а міжнародна фінансова організація дивиться за темпом використанням коштів. Але в реалії часто буває таке, що минуло три з п’яти запланованих років проекту, а використано 20% коштів і залишилося 80%. Міжнародна фінансова організація каже: «Ми можемо дати вам ще грошей, але ж ви ще не все використали». І Україна потребує цих грошей. І дуже часто такі проекти закриваються. На половині, на 20-ти, на 5-ти відсотках. Якщо це, наприклад, будівництво доріг, проект на $ 500 млн, ми витратили 80 мільйонів, зробили проектну документацію, почали будівництво. Але далі з’ясовується, що на етапі підготовки проекту не обговорили з громадськістю і не дізналися завчасно, що наступна ділянка має проходити по території котру місцева влада відмовляється надати під будівництво. І все, проект зупиняється, часто на роки.
Організації мають благодійні цілі. А який сенс державам інвестувати в інші країни?
В глобальному сенсі вони мають свої інтереси. Якщо це сусідні держави до них, то вони дійсно хочуть, щоб навколо них було стабільне демократичне суспільство, щоб країни не «сповзали» в країни третього світу, там не з’являлася узурпація влади, чи звідти не посилювався міграційний потік. Друге – це те що гроші надаються не просто так, а за умови повернення з відповідним відсотком, якщо ми говоримо про кредити. В світі дуже багато вільних грошей, та бажання кудись вкласти, щоб отримати через певний час повернення своїх інвестицій. Але інвестори мають мати гарантію повернення своїх грошей.
Україна повертає свої кредити?
Дефолту ще ніколи не було – значить, вертає.
Зараз часто можна почути тези, що дефолт та відмова від співпраці з МВФ підуть на користь Україні. Чи так це?
Порівняно з іншими ресурсами, гроші МВФ та інших МФО коштують менше. Якщо є альтернатива джерела інвестування – будь ласка. Але альтернативи немає, або вона коштує дорожче і ми користуємося тим, що є. МВФ не хоче, щоб ми обовязково підвищували тарифи чи «гнобили» своє населення піднімаючі пенсійний вік. Вони хочуть, щоб у нас були стабільність в бюджетних розрахунках, меншим був дефіцит Пенсійного фонду і так далі. Якщо ми знайдемо інший шлях закрити «дірки» в бюджеті, МВФ не буде проти.
Тобто МВФ – друг України?
Звичайно. Я не думаю, що будь-хто з сучасних економістів може сказати протилежне.
Чи є якісь приклади гарно реалізованих інвестицій в Україні?
Є проекти, котрі завершуються гарно, хоча мені не спадає на думку, щоб використали 100% коштів. Наприклад, візьмемо наш медичний проект. Він спрямований на вісім областей. Львівська область – єдина, яка закінчила все вчасно та використала всі гроші. Багато чого залежить від команди, яку впроваджує проект на місцях та, звичайно наявність у людей відповідної мотивації, досвіду, знань.
Інвестиція – це що? Нам дають гроші і ми їх кудись вкладаємо. Як? Або шляхом
вливання цих коштів в загальний держбюджет, або шляхом проведення закупівель товарів та послуг в рамках розроблених інвестиційних проектів. У проектах Світового банку і ЄБРР перестраховуються, знаючи рівень ризиків корупції у країнах що розвиваються, і мають свої розроблені правила проведення закупівель. І всі закупівлі таких інвестиційних кредитних проектів відбуваються за ними. У цих правилах конкретно визначено, який має бути досвід у компанії, скільки постачальників має прийти, щоб тендер відбувся. Наприклад, за правилами Prozorro, щоб тендер відбувся потрібно щоб пропозиції подало два постачальники, а за правилами Світового Банку може бути і одного достатньо – якщо оголошення про торги було вчасно зроблено, а технічна документація відповідала стандартам як мінімум трьох наявних на ринку постачальників. З появою системи Prozorro, Світовий Банк, вже дозволив проводити певні види закупівель через неї.
Постачальники мають бути українські чи допускаються закордонні? Якщо закордонні, то виходить, що інвестували в одну країну, а заробляє інша?
Так. У нас конкурентний, глобальний ринок і всі антиконкурентні заходи можуть бути тільки в рамках правил Світової організації торгівлі. Міжнародні закупівлі цим і цікаві, що можуть прийти іноземні постачальники, виробники і дати ціну нижчу, ніж в країні.
Наприклад, по тому ж медичному проекту сюди прийшли напряму виробники великого сучасного медичного обладнання. Ми робили порівняння: аналогічне обладнання, що закуповується іншими замовниками через Prozorro і обладнання, куплене пілотними областями на гроші кредиту Світового Банку. Різниця часто у 20-30 та до 50%. Закупівлі за правилами Світового Банку були дешевшим. Тому що це закупівлі одночасно на великі партії товарів та напряму від постачальника.
Треба розуміти, що у випадку України ми не є виробниками якогось сучасного обладнання чи матеріалів. Наприклад, будівельні роботи закуповуються у наших виконавців, а, наприклад, в дорожній сфері у нас ще 5-10 років тому не було достатньої кількості сучасної техніки для хороших доріг. Тому на першому етапі на ринку вигравав іноземний виконавець, який мав сучасне обладнання та дійсно робив якісно. Але вони теж винаймали субпідрядників: наших працівників, використовували наші витратні матеріали. Вони просто надавали свою техніку. А якщо ми кажемо про закупівлю обладнання, то Україна його не виробляє. Точно є іноземні виробники і дуже ефективно, коли вони приходять напряму і на них не заробляють фірми-прокладки.
Як зробити так, щоб в Україну більше інвестували?
Треба показувати, що ми можемо чесно використовувати гроші. І зробити так, щоб нам довіряли. З боку міжнародних фінансових організацій немає великих застережень чи претензій, що є розкрадання грошей на закупівлях, тому що вони йдуть за правилами цих організацій, що зменшує можливість розкрадання. Воно може бути і, ймовірно, десь є. Але не масово. Є застереження, що гроші не використовують, тому що ще не вистачає інституційної спроможності у міністерствах, департаментів, місцевих органів влади правильно проводити закупівлі, визначати пріоритети інвестицій/розвитку, оцінювати економічну доцільність тих чи інших заходів. Це можна виправити тільки шляхом покращення освіти для представників цих бенефіціарів. Наприклад, ті ж правила проведення закупівельного процесу. У міністерствах часто немає людини, яка розуміє ці правила. Тому може бути ефективним коли державні органи наймають фахівців з приватного сектору, які на цьому знаються. Але і в приватному секторі не вистачає фахівців з сучасною освітою, не вистачає досвіду. Тому треба покращувати їхні знання теж.
За останні 5-10 років Україна почала краще використовувати інвестиції?
Після Євромайдану суттєво збільшилися інвестиції та привабливість України. Сюди хочуть вкладати гроші, але роблять це обережно. Збільшення інтересу є, але чи є відсоток збільшення використання грошей що надходять? Воно є, але бажає збільшення.
Є якесь міністерство-лідер за кількістю інвестицій?
Є лідери за кількістю залучених інвестиційних проектів. Це Мінрегіонбуд та Міністерство інфраструктури. Лідер з використання коштів – Міністерство охорони здоров’я. Воно використовує гроші точно не гірше, а часто краще за інші.
Чи є якісь недоліки інвестицій?
Недоліки – це те, що не створюється інституційна пам’ять втілення цих інвестицій. В кожному міністерстві ситуативно збираються різні команди, вони щось роблять, розробляють, прораховують. Ці команди через плинність кадрів та відсутність мотивації часто йдуть: хтось в бізнес, хтось в інші місця. Варто створити організаційну структуру, яка матиме інституційну пам’ять та аналізуватиме дії що відбувалося і до чого це призвело, щоб на п’ять-десять-двадцять років наперед був план дій та можна було на цифрах розуміти яка буде ефективність від теперішніх інвестиції. Цього зараз взагалі немає.
Можливо, є сенс створити якийсь окремий орган?
Так, має бути суб’єкт, який розуміється на цьому. Якщо глобально говорити, то це на кшталт централізованої інвестиційної організації або це може бути міністерство економіки. Для інвестицій важливо мати прошарок фахівців, які розуміють процес, контролюють його та надають допомогу місцевим органам влади. Як на мене, зараз є цікава ідея об’єднати Міністерство економіки та Міністерство фінансів, бо рішення щодо залучення інвестицій наче має розробляти та приймати Мінекономіки, а гроші все рівно йдуть за погодженням Мінфіну.
Нещодавно Володимир Зеленський звертався до бізнесу із закликом інвестувати в Україну. Чи діють подібні історії або ж ми маємо просто показувати стабільний результат і інвестиції самі прийдуть?
Заклики без дій не дієві. Дієвим буде виправлення того, що всі скарги інвесторів за минулі роки були пов’язані з тиском правоохоронних органів та суперечністю законодавства, відсутністю гарантії захисту права власності. Бізнес не почуває себе вільним через це. Всі знають, що за кожним департаментом закріплений співробітник правоохоронного органу, він слідкує за всім, що там відбувається. Так само слідкують за діями бізнесу і намагаються при будь якій можливості отримати неправомірну вигоду. Потрібна перезавантаження системи правоохоронних органів та реформа судової влади, щоб було захищено право власності. Поки в Україні не буде захищене право власності, а правоохоронці “кошмарять бізнес” то не буде покращення ситуації.
