Україна визнана одним із провідних світових експортерів сільськогосподарської продукції, основним категоріями якого є зернові, олійні культури та рослинні олії. Однак під час війни цей сектор зіткнувся зі значними перешкодами:

• втрата орних земель,

• прямі пошкодження логістики та інфраструктури зберігання,

• високі витрати на логістику,

• періодичні збої в ланцюзі поставок,

• зростання цін на добрива та засоби захисту рослин,

• брак робочої сили тощо.

Через низький обсяг експорту місцева пропозиція більшості сільськогосподарських продуктів перевищила попит, що призвело до зниження цін. Усі Ці фактори змушують усіх учасників ланцюга створення вартості орієнтуватися в межах незначних часток прибутку або навіть збитків.

Фермери прагнуть скоротити витрати, як-от зменшуючи вжиток ресурсів (наприклад добрива), вибираючи дешевше насіння та відкладаючи технічне обслуговування обладнання на майбутнє. Однак ці дії також призвели до зниження врожайності та погіршення якості збутового та посівного зерна пшениці та соняшнику.

Фермери, особливо ті, що працюють у менших підприємствах поблизу лінії фронту, зараз стикаються зі значними фінансовими втратами та потребують термінової допомоги для підтримки своїх сільськогосподарських операцій. У них є обмежений доступ до відповідних фінансових ресурсів, стрімко зростають операційні витрати та знижуються ціни збуту. Якщо ця несприятлива ситуація не зазнає суттєвих змін, існує висока ймовірність того, що ці фермери будуть змушені скоротити свою діяльність або потенційно зіткнуться з банкрутством, згодом чи невдовзі. Безпосередні виклики для фермерів також включають серйозну нестачу робочої сили через мобілізацію та ризики, пов’язані з війною (міни, ракетні атаки тощо).

Пшеничне борошномельство в Україні має дуже фрагментовану структуру, в якій відсутні відомі гравці, що здатні ефективно конкурувати на міжнародному ринку. Багато наявних малих і середніх підприємств у цьому секторі зараз борються з фінансовими втратами або мінімальною прибутковістю. Оскільки їхні чинні бізнес-моделі виявилися неефективними, ці організації активно розглядають вертикальну інтеграцію своїх операцій або виробництво спеціалізованого борошна з підвищеною цінністю. Проте забезпечити високоякісну пшеницю місцевого походження для цих організацій стає дедалі складніше.

Щоб підвищити рентабельність вирощування пшениці, фермери скорочують витрати на виробництво, економлячи на насінні, добривах, засобах захисту рослин і паливі. Ця стратегія скорочення витрат часто передбачає перехід до вирощування кормової пшениці замість харчової.

Вирощування насіння соняшнику виявилося більш прибутковим, ніж вирощування пшениці, що спонукало багатьох фермерів перейти з вирощування останнього у 2023 році, щоб зменшити втрати від інших культур. Однак міркування щодо сівозміни вимагатимуть переходу на інші культури у 2024 році. Крім того, зниження цін на соняшникову олію на внутрішньому ринку та збільшення витрат на логістику спонукають фермерів досліджувати альтернативні культури, такі як ріпак і соя (хоча їх рентабельність також зменшується).

У минулому виробники соняшникової олії отримували значні прибутки, що приваблювало численних дрібних та менш ефективних виробників вийти на ринок. Однак міжнародні ціни знизились і значно зросли витрати, особливо – на логістику, – дрібні виробники зараз стикаються з нерентабельністю та намагаються конкурувати з більшими гравцями галузі. Невдовзі їх чекає виклик у вигляді нестачі високоякісного насіння соняшнику, вирощеного в Україні. У результаті і без того конкурентний ринок виробництва соняшникової олії ще більше консолідується, на ньому залишаться лише найефективніші гравці.

Прагнення отримати прибуток призводить до змін у традиційній бізнес-практиці, зокрема:

• Посилення участі на тіньовому ринку зерна.

• Зростання бартерних операцій серед фермерів, трейдерів і постачальників сільськогосподарських ресурсів.

• Запровадження толінгової системи переробки соняшнику.

Фермери, мельники та переробники соняшникової олії високо оцінюють різноманітні програми підтримки (як від державних органів, так і від міжнародних донорів) і дуже охоче беруть у них участь. Однак дрібні фермери поблизу передової інколи стикаються з перешкодами в доступі до цих програм через розмір бізнесу фермера та/або передбачувані вищі ризики, пов’язані з їхньою близькістю до передової, як вважають фінансові установи.

Деталі – у звіті за посиланням.