Чому церкви платять менше податків і на що впливає конкуренція церков за віруючих?

Ми поговорили з професором Київської школи економіки, найкращим молодим українським соціологом-2018 Тимофієм Бріком про те, чому церкви мають особливий податковий статус.

Чому церкви в Україні платять не всі  податки?

 

Якщо серйозно, це дуже складне питання, і мені не просто на нього відповісти. В різних країнах ситуація з церквами та податками різна, це завжди питання історії та того, як відбувалась секуляризація (секуляризація – це процес відділення церкви від держави). 

 

У багатьох європейських країнах, які довго залишалися релігійними, секуляризація відбувалася повільно, а ось у Радянському Союзі вона була проведена насильницькими методами – держава просто заборонила релігію. Тому в багатьох західних країнах церкви зберегли за собою багато прав. Наприклад, у Фінляндії усі члени лютеранських та православних общин платять податок на церкву. Цікава система в Іспанії, там громадяни під час заповнення декларації мають право обирати, чи згодні вони сплатити частину доходу як церковний податок. 

 

В країнах колишнього Радянського Союзу церква була репресована, і лише в кінці 80-х – на початку 90-х років релігія знову стала частиною публічного життя. Церкви почали відновлювати легітимність, відвойовувати свої ресурси, отримувати раніше відібрані будівлі. Існував певний історичний момент, коли у церков була можливість легітимно встановити новий порядок співіснування з державою. Церкви та лояльні до них політики запропонували деякі нововведення, наприклад, що церква – це частина українського суспільства, нашої історії, нашої культури, і вона заслуговує на деякі преференції, в тому числі звільнення від деяких податків.

 

Чи всі релігійні організації мають такі преференції?

 

Так, всі офіційні. Вони проходять подвійну реєстрацію – як юридична особа та релігійна організація. 

 

Але уявімо, що є група людей, вони самі по собі збираються, називають себе релігійною групою, мають певні вірування та обряди. Це ще неофіційні об’єднання. Вони можуть називатися сектами чи клубом за інтересами – залежно від того, чим вони займаються. На цей час вони ще не визнані державою і, відповідно, преференцій не мають. У певний момент така група хоче стати легітимною і мати в тому числі економічні преференції – тоді вони мають пройти державну реєстрацію. Зареєстрована релігійна організація повинна мати статут, де не може бути нічого забороненого законодавством. Після реєстрації вона отримує преференції, зокрема звільнення від деяких податків (наприклад, на нерухомість) або отримання пільг (наприклад, на податки на землю).

 

Чи не вийде так, що кожна секта може отримати пряму підтримку від держави як релігійна організація?

 

Так, релігійні організації можуть отримувати підтримку від держави. Можливо, це може стати непоганим стимулом для сект виходити в легітимне поле. Це добре, адже закриті релігійні організації стануть більш прозорими та підзвітними. Офіційна реєстрація допомагає підтримувати законність та легітимність. А преференції від держави – це той “пряник”, яким держава може стимулювати релігійні групи проходити реєстрацію та бути підзвітними. З іншого боку, можуть бути певні перестороги, що будь-хто отримуватиме державні пільги з моменту реєстрації (виглядає як опортунізм). Але в цілому, сьогодні в Україні церква – це важливий інститут, пов’язаний із національною та історичною ідентичністю. В українському суспільстві склався консенсус – українські громадяни довіряють церквам, вважають їх важливими для нашої культури та готові до того, що церкви матимуть певні преференції. 

 

Церкви як неприбуткові організації подають спрощену звітність і фактично працюють в готівковому полі. Чи може це бути використано як джерело фінансування протиправної діяльності, наприклад, сепаратизму?

 

Моя особиста думка – що такий ризик існує.  Тому що це вигідно і для влади в тому числі. Якщо ми повернемось у минуле далі війни і Революції – до часів Майдану 2004 року, то побачимо, що багато священиків були агітаторами. Це один із механізмів впливу на суспільство – політики зацікавлені у лояльних релігійних організаціях, які могли б упливати на паству в потрібний спосіб. Так само і церковні організації зацікавлені у політиках, щоб отримувати від влади преференції. Отже виникає замкнене коло – релігійні організації можуть збагачуватись завдяки державі і повертати державі “борг” у вигляді лояльності. Україна в цьому сенсі мало вивчена, а ось сусідня Російська Федерація вивчена трохи краще. Російські журналісти та дослідники навіть називали російського патріарха “цигарковим королем”, тому що церква мала право реалізовувати товари (цигарки) без податків. В Україні, вірогідно, працюють схожі схеми. Влада заплющує очі на якісь махінації, церква збагачується, натомість держава отримує лояльність.

 

Чи є дослідження, які показують, як змінюється стан церков після того, як державні преференції для них перестають працювати?

 

Це цікава тема. На жаль, таких досліджень немає, але є схожі. Такі дослідження не вивчають ресурси церков напряму, вони досліджують кількість релігійних громад чи кількість споруд. Ці індикатори непрямо говорять про потужність релігійних організацій. І з початку 90-х у нас кількість таких громад істотно зросла. На початку 90-х в УПЦ МП було до 5 тисяч парафій, зараз більше 14 тисяч, тобто кількість зросла втричі. Інші церкви росли з меншою швидкістю. Наприклад, УПЦ КП виросла з приблизно півтора тисяч громад на початку 1990х до приблизно 5000 тисяч зараз. 

 

Також статистичні моделі демонструють – якщо в якомусь регіоні України спостерігається конкуренція між релігійними групами, то як наслідок люди будуть більш релігійними. Тобто конкуренція є джерелом релігійності людей. 

 

В цьому плані цікавим буде подивитись на наслідки томосу. Україна йде до створення нової автокефальної православної церкви, яка буде рівноправною частиною православного світу. На сьогодні у нас діють декілька юрисдикцій православної церкви. Московський патріархат є хоч і автономною, але частиною Російської православної церкви. А Автокефальна православна церква та Київський патріархат не мають легітимного визнання у світі. Простими словами – ми хочемо рухатись від декількох православних церков до однієї. І щоб вона була легітимна та визнавалась як всередині країни, так і в світі. Але це непросто. Чи увійде Московський патріархат (частково) до цієї нової церкви чи ні? Коли об’єднається Київський патріархат з Автокефальною церквою і на яких умовах? Це все відкриті питання. Відповідно конкуренція між церквами в регіонах може впасти (якщо там різні церкви увійдуть в одну), або залишиться. 

 

Наші моделі показують, що зменшення конкуренції приводить до зменшення релігійності. Відповідно, томос може вплинути на релігійність людей. Парадокс у тому, що ідея томосу – покращення якості пастви. Вважається, що мати одну церкву краще – люди будуть сприймати її як легітимну та відвідуватимуть її частіше. Але, як показують дані, наявність однієї церкви замість декількох може призвести до протилежних наслідків (якщо у гру не вступають додаткові чинники, які не були включені в статистичні моделі). На жаль, українські державні та церковні діячі не взяли цього факту (про роль конкуренції) до уваги при плануванні автокефалії.

 

Чому конкуренція приводить до збільшення релігійності серед населення?

 

Існує багато теорій та емпіричних досліджень, які вдало пояснюють, чому в певній країні в певний час зростає релігійність. Зазвичай релігійність зростає там, де люди знаходяться в ситуації кризи та стресу, а життя наповнене ризиками та неочікуваними ситуаціями. З іншого боку, церкви є активними гравцями, які роблять все, щоб підтримувати паству та залучати нових людей. У 1980-х та 1990-х економісти та соціологи об’єднали зусилля та створили теорію релігійних ринків, щоб описати саме роль церков  (теорія працює лише для демократичних країн). Ця теорія говорить, що “середня релігійність по палаті” буде підтримуватись та зростати там, де є церковна конкуренція. Чому? Бо при конкуренції церкви мають більше стимулів старатись та боротись за паству. У відсутності конкуренції церкви будуть поводитись як “ледачі фірми”. Вони не матимуть стимулів розвиватись та відповідати очікуванням пастви, що в довготривалій перспективі призводить до того, що віряни або йдуть або починають поводитися дуже формально без реального залучення до церковного життя. Дані, які ми збираємо та аналізуємо, підтверджують цю історію. Теорія релігійних ринків успішно працює в Україні, якщо брати до уваги контекст пострадянських трансформацій та конкуренцію всередині православних організацій. 

 

З Тимофієм Бріком розмовляв Валентин Літвінов, студент Київської школи економіки