Мрія про якісне молоко: Як містянка заснувала і розвиває ферму

Дані матеріали було розроблено у рамках проєкту Good Governance Fund «Ревіталізація бізнес-клімату в Україні», який фінансується UK International Development від уряду Великої Британії. Імплементатори проєкту — Abt Britain та Київська Школа Економіки.

Доводити справу до кінця – кредо героїні нашої історії Наталії. Одного разу взявшись за маловідому для себе справу – вона вже понад 10 років розвиває фермерське господарство в Україні. Навіть в умовах окупації.

«Потрібна складна справа»: старт бізнесу

У Наталії економічна освіта. Свої знання вона застосовувала як учитель – викладала в Харківському національному економічному університеті. У 20 років пробувала себе як посередник у підприємництві. Але тоді справи не пішли – не вистачило досвіду, знань і зв’язків.

Містянка у другому поколінні, яка навіть у дитинстві не бувала в селі, разом із чоловіком вирішила, що їхнім бізнесом стане … фермерство.

Займатися молочною фермою та переробкою молока запропонував чоловік. Він мав достатньо знань для старту – освіту інженера-авіаконструктора, MBA та зоотехніка.

«Ми вже дорослі люди були і шукали складний бізнес. Бо якщо він був простий і дохідний, то опинявся в “надійних” руках: якщо ти знайдеш і відкриєш щось, то можеш дуже швидко втратити».

Саме тоді підростали діти Наталії. Хотілося дати їм найкращі молочні продукти, які було не так просто знайти. Тому вона взялася власноруч виготовляти кисломолочний сир, йогурти. Виходило непогано, хоча знайти якісне молоко було непросто.

«Чоловік каже: “О, який чудовий напрямок – виробництво молока”. Проаналізували і вирішили, що якраз немає такого виробництва, щоб можна було бути спокійними за якість. Вирішили, що це дуже складно, але зможемо це побороти і бути успішними».

Старт бізнесу припав на складний період 2012-2013 року. Земля для ведення підприємницької діяльності була орендована, а приміщення для ферми будували самі — на власні заощадження та накопичені кошти.

Ферму почали зводити у 2013 році. Того ж вересня зробили передплату за корівок, яких мали поставити у грудні й в лютому наступного року.

«Мені завжди хотілося мати власну справу. І коли ми перейшли до фактичного оформлення документів, я усвідомила, що це саме воно. Комплекс відмінниці просто не дозволяв кинути почате. І коли у грудні приїхала перша партія корівок – це як дитина. Тому що коли ми побудували перший корівник – це була одна справа. А коли приїхали корівки – вони ж живі, потребують догляду. Тому відчували відповідальність, коли просто мусиш пройти цей шлях».

Завдяки тому, що капітал мали в іноземній валюті, курс якої зріс тоді втричі – вдалося добудуватися перед стрибком цін на будматеріали. «Доля нам допомогла», вважає Наталія. Будівництво не припинялося 7 років: крім корівника збудували цех із перероблення молока, комбікормову установку, школу-майстерню кондитерського та сирного мистецтва.

Про труднощі

«Земля ця була вільна, на ній розташовані старі корівники, це були руїни. І щоби оплачувати по максимальній ставці орендну плату я пів року за всіма бігала».

На перші труднощі натрапили ще на етапі отримання договору оренди землі під будівництво. Чимало роботи довелося зробити, щоб отримати електропостачання, зауважує Наталія. Подібні історії стосувались й оформлення дозволу на воду та екологічний дозвіл на викиди.

«Це були неймовірні натяки на якісь цифри, за які сплатити неможливо. Якби сплатили — не мали би з чого будувати. Довелося оформлювати все це майже через Кабінет Міністрів».

Також були складнощі були з пошуком персоналу. Ферма розташована в селі поблизу Харкова, тому багато хто шукає роботу саме у місті.

«Люди приходили дуже поступово. Спочатку пенсіонери й не надто надійні люди. Поступово вдалося створити повноцінну та відповідальну команду. Але нам був потрібен рівень оператора тваринницького комплексу, оператора машинного доїння, а таких фахівців немає. Село не готує фахівців. Якщо людина розбирається, то намагається поїхати з села. Довелося вчити фахівців з мешканців села та вибудовувати стабільні трудові стосунки».

«Вона просто грається»: про гендерні стереотипи

У спілкуванні з потенційними партнерами по бізнесу Наталія зіткнулася з тим, що її не сприймають серйозно.

«Багато фермерів кажуть: “Та вона грається”. По Харківській області навіть є такий міф, що це якийсь дуже багатий чоловік своїй жінці купив ферму, щоб вона гралась. Я особисто знаю людей, які не вважають жінку за рівного учасника переговорів. Але навіть до таких теж вдалося знайти підхід».

Найскладніше було спочатку, коли маєш сумнів у своїх діях, говорить Наталія. Але треба йти, і кожен маленький крок наближає до перемоги.

Коли не виходить – треба зайти з другого, третього чи навіть четвертого боку – і все вийде, переконана Наталія.

«Я не граюсь в ляльки, я будую майбутнє. Я змінюю поступово ставлення і до жінок, і до фермерства, і до роботи як такої. Це зміна підходу.».

Важливо вміти думати: про навчання і підтримку

За словами Наталії, зараз є чимало програм підтримки для підприємиць. Чимало з них — не про фінансування, а про навички й вміння думати.

«Багато хто від цього відмовляється, кажуть: “Дайте гроші, я сама знаю, що робити”. Та насправді це дуже важливо. Коли ти розвиваєшся, то багато питань вирішуються. Хоча напряму і не обговорюєш свої проблеми, але мозок знаходить ці шляхи. Це можливість подивитися на свою проблему з іншого кута і знайти рішення».

«Можемо все і трохи більше»: про жінку в бізнесі

Наталія переконана: жінки мають інший підхід, ніж чоловіки, і налаштовані так, що завжди про щось думають: про дитину, кухню, прибирання, чи про бізнес.

«Ми [жінки] можемо контролювати кілька процесів одночасно. Тому я вважаю, що жінка може все і трохи більше. Як підприємиця я пропоную своїм партнерам інший рівень та нові рішення для співробітництва, і це дуже добре. Мені дуже приємно, що ми почали першими проводити екскурсії на нашому підприємстві. Радію з цього, тому що ми дійсно змінюємось».