Незважаючи на санкції ЄС та США проти Росії, валютна та фінансова системи Росії стабілізувалися. Нанесена шкода переважно стосується торгівельного ефекту санкцій. Водночас є низка заходів, які можуть бути застосовані та суттєво послаблять економіку Росії вже в цьому році. Таку думку висловила Еліна Рібакова, заступниця головного економіста Інституту міжнародних фінансів (Institute of International Finance), в ході публічної лекції в Київській школі економіки. Лекторка оцінила вплив введених санкцій, проаналізувала «лазівки», знайдені Росією, та окреслила наступні пріоритети.

– Санкції проти Росії у фінансовому секторі спричиняють витрати, але значно менші, ніж більшість очікувала. Центральний банк Росії відреагував на них професійно, це зменшило прямий вплив на фінансову систему. Санкції фінансового сектору де-факто перетворилися на торговельні. Вочевидь, Європейська комісія та Казначейство США хотіли розвести ці санкції – фінансового сектору і торгівельні. Але реальність взяла верх. Корпоративний сектор вийшов з Росії через скарги, ризики та токсичність роботи з Росією.

– Принципи санкцій у фінансовому секторі від початку полягали у тому, що країни, які проти війни, вирішили знайти больові точки, в яких мають найбільший вплив на Росію. Це було зрозуміло російським корпораціям у 2014-му, і вони знайшли внутрішнє фінансування. Внутрішня система замала для їхніх фінансових потреб, а у 2014 році у російської економіки забрали можливість позичати назовні. Тож їм довелося це розводити. Це вплинуло на економіку і здатність Росії розвиватися в майбутньому.

– Росія вирішила збудувати фортецю, ізолюватися. Менше покладатися на фінансові ринки. Спрямовувати мислення макроекономічної еліти до геополітичних цілей. Відбулося повернення до економічного суверенітету, державного правління, де більше не можна вважати, що економіка живе своїм життям, а політика та зовнішня політика – іншим. Росія хотіла мати запаси резервів, виважену макроекономічну політику, тому вони дозволили технократам робити свою роботу. Дуже швидко там зрозуміли, що фіскальне скорочення, консолідація бюджету не можуть бути достатньо значними для фінансування внутрішньої фінансової системи. Тому відкрили ринок для іноземців, забезпечували реальні високі ставки, щоб залучити їх в економіку. А у населення гроші забрали, мовляв, нам вони потрібні для нашого плану геополітичних авантюр, і ми збираємося покласти їх у наші резерви. Ціну цих геополітичних авантюр прості люди в Росії відчувають ще з 2014 року.

Готуючись до потенційних нових санкцій, вони частково перевели резерви з ЄС та США, з долара до інших юрисдикцій, створили внутрішню систему з обміну повідомленнями між банками на противагу SWIFT. Фінансова система Росії не зупинилась через це, а також через те, що відключення відбувається банк за банком.

– Центробанк подвоїв ставку з 9,5 до 20, ввів драконівський контроль над капіталом, зокрема, на експорт – мова про вимогу здачі надходжень 80% експорту і здачі виручених коштів протягом трьох днів. Були заморожені валютні депозити. В перші дні після оголошення санкцій Центробанк був змушений припинити інтервенцію на ринку, частково через санкції, частково через втрату половини резервів. Була банківська паніка. Якби відповідь Центробанку була менш підготовленою і професійною, міг би статися розпад фінансової системи, адже навіть у найбільших банків, таких як Сбербанк, не вистачало готівки в банкоматах та відділеннях. Але система стабілізується.

Інша причина стабілізації системи – Росія переважно експортує нафту, газ та інші певні товари. З січня по квітень Росія отримала $96 млрд профіциту поточного рахунку. Це скорочення імпорту, але ще й астрономічні ціни на нафту та газ. Незважаючи на невелике скорочення, знижку у близько $30 за барель на російську нафту, це все одно великі суми. В результаті Центральний банк Росії повернув ставку до 11%. Він обережно пом’якшує вимоги щодо відтоку капіталу. Вони відчувають, що ситуація покращується, і починають готуватися вже до енергетичних війн. Це наступний етап війни.

– Газпром веде енергетичні війни. Він вів їх в Україні. І зараз веде також. Польща і Болгарія вже відключені. Є інші сигнали того, що Газпром готовий активізувати гру енергетичних війн проти Європи. Існує проблема великого впливу на потоки. Газпром в якийсь момент заявив, що хоче отримувати плату в рублях. З точки зору макроекономіки, це не дасть нічого особливого. Але Росія ставить перешкоду, через яку можна перестрибнути, на що деякі країни погоджуються, а деякі – ні. І це вже такий сигнал Росії світу, що європейські країни не можуть домовитися разом навіть щодо таких незначних речей, їхня влада є роздробленою, і Росія має певні важелі впливу на них.

Але те, що європейці говорять про 6-й пакет санкцій, і існує домовленість щодо нафти, свідчить про єдність сил Європи, як і будь-яка спільна діяльність, чи то над нафтовим ембарго, чи над обмеженням на газ, чи над тарифами.

– Європа платить непропорційно великі суми, купуючи російські товари та газ. Європа також має багато важелів впливу. Єдине, що не варто забувати: для Росії Європа є великим покупцем нафти і газу, але для бюджету Росії нафта набагато важливіша за газ. Якщо вдаримо по експорту нафти, то зачепимо непропорційно вищу частку платіжного балансу, а також безпосередньо вдаримо по бюджету та платоспроможності Росії.

– Європа непропорційно більше покладається на російський газ. Для них газ є більш болючим питанням, а для росіян він менш значний. На відміну від нафти, щодо газу наслідки для сторін протилежні. В енергетичних війнах для Європи має сенс спочатку використовувати нафту як важіль впливу, а для Росії – спершу газ.

Справа не лише в залежності від російського газу, а й у відсутності фізичної інфраструктури, щоб мати можливість не тільки використовувати термінали (в терміналах достатньо потужностей, щоб отримати газ), але й розподіляти його по всіх країнах. Термінали розташовані навколо берегової лінії, але в такому разі у багатьох країн не буде газу лише через недостатню інфраструктуру. Однією з них є Німеччина. Німеччина планує побудувати термінали, два з яких – до кінця року. Вона матиме стільки ж потужностей, скільки Іспанія та Велика Британія, або потенційно більше. Це змінить їхнє становище. Попередні дискусії щодо газопроводу між Іспанією та Францією показали, що нафтопровід Іспанії немає достатньої потужності, а будівництво нового нафтопроводу – це багаторічний, багатомільярдний проект. Енергетичні термінали можуть стати обхідним шляхом. Але знову ж, це займе навіть більше часу, ніж вирішення проблем із нафтою.

– Зараз Росія постачає велику частку нафти до ЄС. Вона також постачає нафту до Китаю та Індії. Здається, чому би їм просто не постачати ще більше до Китаю та Індії? Китай уже має діючі контракти з іншими постачальниками. Крім того, Китаю не подобається занадто покладатися на одну країну в їх сукупному енергопостачанні. Це підводить нас до ключової теми – економічного суверенітету. Європейці кладуть забагато яєць в один кошик, а Китай хоче диверсифікуватися. А якщо Індія навіть вчетверо збільшить імпорт російської нафти, Росія не матиме з цього великої вигоди. Там є інфраструктурні проблеми з доставкою, а нафтопереробники не орієнтовані на російську нафту.

– Можуть відбутися і багато інших товарних війн. 90% українського експорту йшло через порти, на 4 провідних порти припадає понад 80% перевезень. Усі вони заблоковані, що дуже ускладнює ситуацію. Є і інші сфери, по яких Росії нічого не коштує завдати якихось незручностей іншим. Санкції ж проти Росії надалі переважно зосереджуватимуться на газі і нафті. Це те, над чим Європейський Союз працюватиме не лише в найближчі місяці, а може й десятиліттями.

Еліна Рібакова – заступниця головного економіста Інституту міжнародних фінансів (Institute of International Finance). В Інституті вона керує економічними дослідженнями на ринках, що розвиваються. Раніше Рібакова була запрошеним співробітником у Брейгелі, де її дослідження зосереджувалися на фінансових ринках, економічних компаніях і центральних банках. До цього обіймала посади вищого рівня в економічних дослідженнях у різноманітних фінансових установах, останнім часом у Deutsche Bank у Лондоні як керівниця відділу досліджень у регіоні EEMEA, а також керівні посади в Amundi (Pioneer) Asset Management, Avantium Investment Management і Citigroup. Вона також викладала на аспірантурі та бакалавраті в Стокгольмській школі економіки та читала гостьові лекції в Лондонській школі економіки, Chicago Boothв Лондоні тощо. Свою кар’єру Рібакова розпочала як економіст у штаб-квартирі МВФ у Вашингтоні.