В українській системі соціального захисту є розрив між закріпленими правами та можливістю їх реалізації. Необхідно змінити підходи до підтримки осіб з інвалідністю. Тим більше, що їх кількість, найімовірніше, зростатиме в умовах повномасштабної війни.

Команда Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління  KSE Institute  за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) та Дитячого фонду ООН (UNICEF) підготувала звіт “Державна соціальна підтримка осіб та дітей з інвалідністю в Україні: діючий механізм і напрямки його вдосконалення”. Дослідження проведено на запит Міністерства соціальної політики України, щоб визначити прогалини у системі і можливі шляхи покращення ситуації.

Аналітики проаналізували нормативно-правові акти України, бюджетні програми Мінсоцполітики та релевантні міжнародні практики. Результатом аналізу стали рекомендації щодо удосконалення системи підтримки осіб та дітей з інвалідністю, які вже поступово імплементуються Мінсоцполітики. 

Ключові висновки:

• У 2023 році число осіб з інвалідністю в Україні перевищило 3 млн, включаючи 231 тис. дітей. Їх права, закріплені законодавством, неможливо реалізувати на практиці. Основні перешкоди – низькі соціальні виплати, обмежені можливості для працевлаштування, брак інклюзивної інфраструктури.

• Сукупні видатки Мінсоцполітики та Пенсійного фонду України на фінансування потреб осіб з інвалідністю у 2023 році становили 144,7 млрд грн. Проте немає чіткої системи оцінки результатів використання цих коштів. Тому фактичне планування соціальної політики не співпадає зі стратегічними інтересами. 

• Призначення допомоги залежить лише від групи інвалідності або окремого статусу. При цьому не враховуються фактичні обмеження людини. Через це витрати на підтримку певних категорій осіб неефективні. Тим часом інші категорії не отримують необхідну їм допомогу. 

• Розмір допомоги на догляд недостатній. Особливо страждають сім’ї з дітьми з інвалідністю. Хоча в Україні є ряд інструментів підтримки дітей з інвалідністю, на їхніх рідних соціальний захист майже не поширюється. Іноді їх навіть обмежують в правах. Наприклад, закон обмежує одночасне отримання надбавок на догляд за дітьми з інвалідністю та можливість працювати і навчатися.

• Рівень працевлаштування осіб з інвалідністю досі незадовільний, попри зусилля держави в їх професійному навчанні та перекваліфікації. Лише невелика частка з тих, хто проходить навчання у відповідних центрах, потім працевлаштовуються. Це перешкоджає економічній самостійності та соціалізації осіб з інвалідністю. А також, вказує на брак співпраці між навчальними центрами та роботодавцями. 

Аналітики KSE Institute рекомендують:

• Впровадити в Україні міжнародні стандарти встановлення інвалідності для дітей та підлітків. А також підвищити рівень соціального захисту для їхніх родин, де батьки мають поєднувати професійні та сімейні обов’язки.

• Розширити доступ до реабілітаційних центрів, відділів денного перебування, психосоціальної допомоги та інформаційної підтримки про можливості лікування та збільшити грошову допомогу.

• Розробити єдиний підхід до формування політики підтримки осіб з інвалідністю на основі аудиту стратегій та комплексної системи обміну інформацією. 

• Впровадити методику надання допомоги після індивідуальної оцінки, що дозволить розподіляти ресурси адресно – відповідно до реальних потреб осіб.

Детальніше про виклики та рекомендації щодо фінансової підтримки осіб і дітей з інвалідністю читайте у повній версії звіту від KSE Institute.