Інтерв‘ю з Тимофієм Миловановим: «Я не бачу причини, чому українці живуть гірше, ніж американці»

У 1999 році Тимофій Милованов отримав ступінь магістра економіки в Київській школі економіки. Зараз він обіймає посаду Почесного президента Київської школи економіки, професора Піттсбурзького університету та заступника Голови Ради НБУ. Під час інтерв’ю з Костянтином Білоусом, студентом програми з економічного аналізу, Тимофій Милованов розповів про свій стиль життя та життя університету.

Хто ви?

Тимофій Милованов, Почесний президент Київської школи економіки.

Чим займаєтесь?

Викладаю, розвиваю Школу. Займаюсь фандрейзингом, економікою та наукою.

Розкажіть про свій стиль життя.

Літаю між США та Україною.

Наскільки часто літаєте?

Бувають роки, коли рідше. Це поганий рік — багато. В жовтні два рази літав.

Відпочивати встигаєте?

Не встигаю. Живу в стані постійного джетлагу. Це для здоров’я не дуже добре, й не рекомендував би нікому таким займатися.

У Штатах не простіше?

Я там викладаю, займаюсь наукою. Я там теж зайнятий. Тут — більше зустрічей, а там — більше роботи.

Викладацької та дослідницької?

Тут також, тож не ділив би географічно. Хтось ходить з однієї будівлі в іншу, а я літаю з однієї країни в іншу. В цьому різниця.

Яким був перший крок у кар’єрі? Після EERC, до EERC?

Вчився в EERC (Київській школі економіки — прим. ред.). До цього вчився в КПІ й паралельно працював у Альфа-Капіталі (Альфа-Банк — прим. ред.). А до Альфа-Капіталу у своєму бізнесі. Після поїхав у Вісконсин вчитися, де захистив докторську. Потім працював чотири роки у Боннському університеті. Після два-три роки в Пенсильванському державному університеті, потім три роки у Пенсильванському університеті, а зараз п’ять років у Піттсбургу. Десь у 2013–2014 році, коли революція відбулась, почав робити VoxUkraine.

Тобто заснували VoxUkraine?

Я не створював VoxUkraine. Це Юра Городніченко придумав блог та почав писати, а я просто генерував ідеї та вкладав енергію в блог. А потім у 2015 році пішов у відставку президент Київської школи економіки і Голова Ради директорів призначив нових людей в адміністрацію KSE. У Раді бачили, що я часто в Україні та запропонували позицію Президента. Подумав, що це непоганий експеримент і погодився. Ось вже третій рік на цій посаді.

Хто вплинув на вас?

З непублічних людей — родина вчених Рушитських. Завдяки їм займаюсь наукою та освітою. В 90-х, коли я вчився, не було поваги до освіти. Всі студенти хотіли йти працювати й заробляти по 500 доларів, а це велика помилка. Тому що можна розвивати себе й тоді, як мінімум, якщо хочеш заробити — зможеш заробляти не 500 доларів на місяць, а 20 000 доларів. Це реально.

Ви не є прихильником «культу грошей»?

Що таке «культ грошей»?

Заробляння заради заробляння.

Ніхто не живе так, щоб «заробляти заради заробляння». Людям потрібно мати гроші на їжу та житло, щоб почуватись успішними та коханими. Немає «культу грошей». Це спрощений погляд на речі.

У чому тоді сенс? Чому продовжуєте свою діяльність?

Я намагаюсь робити речі добре і триматись простих принципів.

Не знаю. У мене немає гарної відповіді. Не вірю, що мені принесе щастя якась посада чи більше грошей, чи щось ще. Я намагаюсь робити речі добре і триматись простих принципів. Для KSE результати зрозумілі: кількість та якість випускників, кількість та якість досліджень школи, репутація школи.

Не жалкуєте про жертви, які довелось принести через кар’єру? Наприклад, сім’я?

Я був одруженим на американці у 2004 році, а у 2008 розлучився. Не вийшло. Дітей немає. Я закохуюсь у людей, але мені складно, тому що у мене складний характер. Тож сім’ї поки немає, але хотілося б, щоб була і сім’я, і діти. Вважаю, що не можна сидіти й планувати. Я не вірю, що можна спланувати кохання чи сім’ю, тож припинив з цього приводу хвилюватись.

Якщо говорити про міграцію, то як часто повертаються ті, хто поїхав?

Не знаю. У мене життєвий профіль незвичайний. Виходить, що для мене немає міграції.

Що означає «немає міграції»?

Я літаю кожен місяць туди й назад, разом 12–15 разів на рік. Як ви визначите, в якій країні людина живе? Зрозуміло «де», якщо вона нікуди не їздить… Але якщо подивитесь на сучасних бізнесменів, то… Візьміть Ігоря Гуменного. Він живе в Україні, але я не впевнений, що він проводить в Україні більш ніж половину року. Може пару місяців, оскільки увесь час їздить світом, просуває свій міжнародний бізнес.

Чим є поняття патріотизму для вас?

Це несправедливо, що украинці живуть гірше, ніж люди, які народились у розвинутих країнах.

Це люди та якість життя людей. Це несправедливо, що українці живуть гірше, ніж люди, які народились у розвинутих країнах. Я не бачу причини чому українці живуть гірше, ніж американці. Розумію, що інституції, Росія, історія… Але якщо взяти українську людину, й такого ж громадянина у США, то американці живуть набагато краще. І не можна казати, що американці «сильніші». Там є неосвічені та дивні люди, є взагалі божевільні в плані поведінки, й неадекватні є, але вони живуть краще. І це несправедливо на глобальному й фундаментальному рівні, на рівні species, на рівні виду homo sapiens. Це несправедливо і потрібно виправляти.

Якби запропонували стати міністром освіти — погодились би?

Ні. Це помилка вірити, що можна піти та змінити освітню систему зсередини. Так, треба працювати з бюджетом, але не впевнений, що конкретна людина з моїм профілем… По-перше, я — Президент KSE та не можу зібрати достатньо пожертв, щоб купити землю й побудувати кампус. Який тоді з мене міністр освіти, смієтесь? Людина, яка хоче стати міністром, повинна себе показати: 30–40 років давати сильні результати в освіті. В Україні чомусь вважають, що кожен може стати міністром. Так не можна чинити.

Якщо Київська школа економіки відкриє бакалавріат і в ньому через 20 років буде 40 тисяч студентів, тоді можна казати, що я щось зробив.

Людина такого профілю зможе керувати, або розуміти, як керувати декількома університетами: може 10-ма, може 30-ма, а може й усіма одразу. Але чи знаю я, або людина такого профілю, щось про середню школу?

За досвідом, успіх проекту залежить від лідера чи від команди?

Є три сучасні теорії: одна — успіх залежить від лідера, друга — успіх залежить від команди, і третя — успіх залежить від правил гри всередині команди. Я не знаю, яка теорія правильна. Напевно, все разом.

Хто в Україні є авторитетами?

В Україні важко з авторитетами всім, особливо українцям. Українці краще сприймають західних авторитетів, а потрібно слідкувати за своїми. Це не означає, що треба відкидати західні, але не можна ось так от кидатись. Каха Бендукідзе, Фукуяма, завтра ще хтось… До цього Саакашвілі — головний лідер та спаситель. Так не можна, це неправильно. Треба розбиратись у суті.

Українці краще сприймають західних авторитетів, а потрібно слідкувати за своїми.

 

А хто авторитети для вас?

Мені подобаються люди в Київській школі економіки: наші віце-президентки — Олеся Верченко, Юлія Клименко, Наталія Шаповал, Наталія Мостепанюк, Інна Совсун, Ольга Фарятьєва. Люди, котрі працюють з ними. Всіх не маю можливості назвати, але вважаю, що в школі 20–25 людей — справжні герої.

А з публічних?

Мені подобається Максим Нефьодов. Йому до 40, навіть ближче до 30. Максим вміє широко бачити проблему на глобальному рівні. Водночас вміє спуститись, швидко розібратись у деталях та розставити пріоритети. Він — управлінець, який вміє знайти компроміси. Знає, де втримати територію, а де поступитися. З відомих людей ще подобається лідерство УКУ. Той же Гудзяк, наприклад. В Могилянці є декілька людей, котрі ставлять планку для суспільства, такі як Квіт.

З успішних реформаторів подобаються Коболєв, Вітренко, Супрун, Гонтарєва. Вони виконали складні завдання, котрі стояли перед ними, й зробили це добре.

Ще один приклад — Вакарчук. Вакарчук багато зробив для ідентичності українця, для українізації в суспільстві на рівні емоцій. Жадан — хороша людина. Сергія особисто не знаю, але він важливий для суспільства. Павло Шеремет, котрого вбили нещодавно. Я знав його особисто, і це велика втрата для суспільства, тому що нам треба більше таких людей.

Є люди, котрі ростуть. З відомих медійних людей — це Казарін та Буткевич. Але структура суспільства не дає їм розвинутися до високого рівня, хоча я бачу в них великий потенціал. Багато людей, котрі успішні й досягають результатів, в Україні будуть непопулярні, тому що це означає «різати систему». Я теж думаю, що непопулярний в школі чи навколо школи. Я прийняв багато не дуже хороших рішень для людей.

Процес трансформації?

Процес трансформації не закінчився, але, в основному, — так. Люди, які зробили багато для школи, на жаль, не витримували трансформацію та пішли. Думаю, що вони не погоджуються з моїм баченням. Та це не моє завдання бути популярним.

Назвіть три аргументи, чому Київська школа економіки — кращий ВНЗ в Україні?

Скажу чому. Мені розказали нещодавно про медичний університет. Медсестра, котра хотіла отримати медичну освіту, вступила на платний. Провчилась півтора місяця та пішла звідти, тому що не розрахувала гроші. Виявилось, що контракту недостатньо, ще треба платити за всі предмети. Навіть за ті, котрі знаєш, а це занадто дорого. І це головний медичний ВНЗ. Зрозуміло ж, чому люди не поважають цю систему освіти. Скажу, так і в 90-х було. Пам’ятаю, в КПІ вчився і, щоб англійську скласти, треба було давати хабарі. Фізкультуру — теж хабарі, а голова кафедри ходив з пістолетом, тому що студентів боявся.

Настільки все було погано в 90-х, що викладачі ходили з пістолетом?

Завідувач кафедри був відомий здирництвом. Багато студентів хотіли його просто побити. Зараз, напевно, такого немає, але замість цього бачу академічну недоброчесність. Заходжу на наукові форуми або конференції й там вже нудно. Будь-якому доповідачу вже виступати нудно, а аудиторія до цього звикла. Тобто всі звикли, якщо буде інтелектуально нудно.

І все ж, які три аргументи?

Перше, що такого в KSE немає. Друге, ми сучасні. Третє, ми розуміємо, чому навчаємо. Вчимо трьом кар’єрним шляхом й підходимо для трьох типів людей.

Які типи людей? Наука?

Не обов’язково наука. Це люди, яких я називаю з аналітичним складом розуму або «аналітики». Люди, котрі хочуть розібратись в чомусь. Їх не цікавлять зміни середовища, їх не цікавить побудувати бізнес або стати мільярдером. Їх цікавить розібратись в суті питання, тому що їм викликає задоволення розбиратись у речах та для них це важливо. Такі люди частіше проходять через програми з економіки. Вони стають аналітиками у банках чи IT-компаніях, або працюють у МВФ чи їдуть на PhD. Вони стають вченими, прикладними людьми. Це такий шлях, де людині подобається розбиратись та ставати в чомусь спеціалістом, та вже далі вибирати собі шлях. Через глибину свого аналітичного розуміння одної області, він (чи вона) будує собі національну чи світову репутацію, що дозволяє відкривати нові двері через 10–15 років. Це один кар’єрний шлях.

Який другий шлях?

Другий — люди, котрі хочуть змінити суспільство. Хтось називає їх реформаторами, але це — хороші люди, котрі хочуть зробити суспільство кращим. Вони — «романтики», котрі вірять, що можна змінити суспільство. Нам потрібні «романтики». Такі «романтики» більше вчаться на програмах з Публічної політики та врядування.

Добре, а третій тип людей?

Третій тип — люди, які хочуть створювати. Це бізнесмени, підприємці та стартапери. Вони можуть працювати на когось, на себе або будувати бізнес-кар’єру. Це люди в бізнесі, котрі хочуть щось створювати.

Ось три типи людей. Їм ми даємо можливість розвиватись.