Усі пишуть і питають, “Як там Америка?”, але через різницю в часі і купу справ — навіть не встигаю не те, щоб нормально розповідати, але й для себе якісь ширші висновки робити.
Спробую трішки описувати.
Наприклад, про школу. Завтра буде лиш тиждень як Мартин ходить до школи, тому будуть радше якісь спостереження, ніж глобальні висновки. Тим паче, що є багато відмінностей між різними шкільними округами, що ускладнює будь-які узагальнення.
1. Записатись до школи.
Щоб записатись до школи треба було спершу заповнити онлайн-форму на сайті шкільного округу. Одразу скажу, що це не загальна практика, бо в інших округах, де я дивилась житло і я перевіряла школи — треба було приходити і писати заяву особисто. Але у нас було онлайн. Заповнила анкету, завантажила скани окремих документів (у першу чергу — свідоцтво про оренду квартири, бо воно є підставою для отримання місця в школі). Після цього зареєструвалась онлайн на зустріч в шкільному окрузі. На зустріч треба було принести Мартинові і мої документи (у нас це були паспорти, але загалом приймають і інші документи, чіткого переліку немає; батьки найчастіше показують водійські права і свідоцтва про народження дітей).
Далі ми з Мартином пішли до управління освіти (school district), узявши з собою усі можливі документи. Заходимо у відділення student services — це великий загальний відкритий простір, розділений на невеликі робочі місця. Стіни обклеєні плакатами і дитячими малюнками. Потрапляємо до Джесіки С. Вона дивиться онлайн нашу аплікацію. Усі документи, які я завантажила онлайн, я щоразу намагаюсь показати в паперовому вигляді. Вона щоразу каже, що це зайве, бо вона ж уже все побачила. З документами виявляється дві проблеми.
По-перше, Мартину не вистачає двох щеплень. А скрізь в приміщенні висять плакати про те, що без щеплень до школи дитину не беруть (до дискусії про «примус до щеплень» в Україні). Джесіка дає мені роздрукований перелік клінік поблизу, де можна дешево чи безкоштовно зробити щеплення і просить прислати інформацію їй на мейл, коли зробимо (щеплення ми зрештою зробили безкоштовно і потрапили до лікаря, у якого далека родина колись емігрувала з України!).
По-друге, нам не вистачає одного документа, який підтверджує місце проживання. Окрім документа на оренду квартири, потрібна також будь-яка квитанція про оплату комунальних послуг, виписана на моє ім’я. У цей момент я з жахом згадую останню спробу взаємодії з будь-якими надавачами комунальних послуг у Києві («Київенерго» мій палкий привіт) і починаю панікувати. Джесіка каже, що поки вона буде заповнювати документи на Мартина, ми можемо поїхати і оформити договір на електропостачання. Історія про оформлення квитанції сама по собі нічим не примітна, окрім того, що це зайняло у мене 10 хвилин, і ми повернулись до управління освіти. Там нам видали перелік необхідних щеплень і мейл співробітниці управління, котра має поспілкуватись з Мартином, щоб оцінити його рівень знання англійської мови та надати рекомендації школі щодо того, яка допомога йому буде потрібна у навчанні.
Джесіка каже, що за розподілом ми приписані до школи M. (до української дискусії про запис до школи тільки за місцем проживання, який «порушує право за здобуття освіти») і там є вільне місце у першому класі.
Я дивуюсь і перепитую, чи точно нам у перший клас, бо Мартину тільки-но виповнилось 6 років і з того, що я прочитала, він має йти у те, що у них називається “kindergarten” — дитячий садок у початковій школі школі (elementary school), який є обов’язковим, такий собі «нульовий клас». Вони щось довго рахують і кажуть, що таки у перший клас. Я дивуюсь і намагаюсь швидко зрозуміти, де купити шкільний рюкзак.
Після перевірки рівня знання Мартином англійської мови через кілька днів, я подзвонила у школу і попросилась туди прийти поспілкуватись за день до початку навчання. Ми зайшли в клас, де Мартин мав вчитись. На одному з столів вже було приклеєне його ім’я. От тільки в цю школу ми зрештою не пішли, бо вияснилось, що в його віці таки треба в садок.
Зрештою, нам подзвонили з управління освіти і сказали, що в школі за нашим місцем проживання в садку немає місця (закон забороняє набирати більше 25 дітей в клас і всі класи вже мають по 25 учнів). Запропонували на вибір дві інші школи. Я швидко онлайн перевірила, в якої з них вищі рейтинги (саме так) і обрала нашу нову школу, в яку Мартин і пішов через день.
Далі треба було організувати групу продовженого дня — afterschool program. Школа (у тому числі «садочковий» клас) закінчується десь о третій, і далі є різні варіанти програм продовженого дня. В управлінні мені сказали, що такі програми платні, але вони їх частково субсидіюють. У першій школі, в яку ми не потрапили, була дуже класна програма з орієнтацією на музику і я вже розмріялась, що Мартин зможе продовжити заняття скрипкою, але так не сталось. У новій школі була програма з мистецтва, але оскільки малювання — зовсім не в характері Мартина, то ми пішли в групу продовженого дня, котру організовує місцеве управління парків та зон відпочинку (Хто дивився “Parks and Recreations”?). Працює це так: після школи один з працівників програми приходить і забирає дітей в сусідній парк. Там вони можуть гратись на майданчику, але також там є невелике приміщення, в якому з ними щось роблять, є іграшки, книжки і якісь перекуси. Коштувало це десь 400 доларів за 2,5 місяці.
* * * Що я взнала про школи в Каліфорнії з цього особистого досвіду?
Запис до шкіл — за місцем проживання. Не новина для мене, але було цікаво подивитись на практиці. Адже у реалізації будь-якої політики завжди є багато нюансів, котрі можуть суттєво впливати на результат. Так в Україні ідея прив’язки вибору школи до місця навчання, реалізована минулого року, мала свої “технічні складнощі”. Не в останню чергу через невизначеність переліку документів, котрі треба подавати для запису до школи.
У школах є обмеження на кількість учнів в класі — не більше 25. У випадку, якщо у класі вже є більше 25 дітей — то округ шукає іншу школу. Нам запропонували на вибір дві і я обирала залежно від рейтингу шкіл, котрі можна легко подивитись онлайн. Процедура переведення з одніжї школу в іншу існує (див. фото), проте місця в кращих школах для дітей, котрі там не проживають, є майже не доступними.
Щеплення є обов’язковими і без них до школи не приймають. Разом з тим, зважаючи на те, що в Каліфорнії порівняно хороша система охорони здоров’я на фоні інших штатів, то є можливість зробити щеплення безкоштовно.
Приязність та привітність американців працює і у вирішенні бюрократичних питань. Усі готові допомогти та порадити. Сам фізичний простір управління освіти — дуже відкритий та дружній. Так, поки у Мартина перевіряли рівень знання англійської мови, я стала свідком такої сцени: до управління зайшов чоловік, він голова батьківського комітету однієї з шкіл. Вони вирішили провести день пізнання інших культур та мов і прийшов порадитись до управління щодо того, з ким з батьків чи вчителів з інших шкіл можна поспілкуватись щодо їх можливого залучення. Декілька працівників управління вийшли до нього і довго спілкувались на цю тему. Хоча ця готовність до спілкування не завжди гарантує результат і не виключає помилок у прийнятті рішень (перший клас чи садок?).
В управлінні освіти висить оголошення “У зв’язку з тим, що нам почали частіше траплятись підроблені документи, просимо не ображатись, якщо наші співробітники попросять Вас надати оригінали документів”. Дуже дивне для мене оголошення, адже в Україні без оригіналів з тобою найчастіше навіть не будуть спілкуватись. Ми ж у процесі запису більшість документів надали у сканованому вигляді
Далі буде.
Інна Совсун, віце-президентка Київської школи економіки, текст опубліковано у особистому блозі
