За підготовку матеріалу дякуємо Василю Карбану, студенту магістерської програми з економічного аналізу
Якщо спитати в підприємців, що може завдавати найбільших труднощів у веденні малого та середнього бізнесу, то, напевно, відповіддю більшості з них був би надмірний регулятивний та контролюючий тиск з боку державних інспекційних та контролюючих органів.
Концепція контрольно-ревізійних органів, що базуються на підході «знайти і покарати» була сформована та впроваджена в систему регулювання господарської діяльності за часів СРСР. Незважаючи на перехід до ринкових відносин, основні механізми та інструменти каральної системи регулювання підприємницької діяльності тривалий час застосовувались в Україні.
Чи так це зараз? Чи трансформувались державні інспекційні органи в сервісні центри? Чи ми лише здійснюємо перші кроки у цьому напрямку? Що очікувати у сфері регулювання бізнесу у 2019 році та як пришвидшити реформування даної сфери. Про це розповідав Олексій Гончарук, голова Офісу ефективного регулювання (BRDO) – незалежної неурядової структури, яка займається розробкою та впровадженням інструментів для побудови ефективного регулювання та розвитку малого та середнього бізнесу: «Основу регулювання бізнесу складають дві частини: перша з них – правила, що існують у вигляді документів, які регулюють той чи інший аспект господарської діяльності (сертифікати, ліцензії); друга частина – це те, яким чином держава перевіряє дотримання цих правил, які вона створила. З однією та іншою частиною у нас біда».
Олексій зауважив, що у нас дуже багато регулювання, яке нам дісталося у спадок з радянських часів: «У нас досі діє принцип 1991 року, за яким абсолютно всі правила, які діяли в Радянському Союзі – діють досі (за виключенням тих, які прямо скасовані). Це означає, що якщо Україна, як держава, приймає якийсь закон і прямо не зазначає, що цей закон скасовує якісь акти, які були прийняті до цього в СРСР, то виникає можливість подвійного тлумачення. Умовно кажучи, ви можете, якщо вам зручно, застосовувати якісь інструкції 1979 року, тому що вони формально не скасовані».
Олексій Гончарук звертає увагу на те, що часто використовуваний портал для вивчення текстів законодавчих актів http://rada.gov.ua , не є офіційним джерелом та не має жодного офіційного статусу. А офіційним джерелом є Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів (http://www.reestrnpa.gov.ua), веденням якого займається Міністерство юстиції України: «Ми поставили собі задачу: створити інформаційний ресурс, який би давав можливість відкрити будь-який вид бізнесу, не встаючи з місця (https://regulation.gov.ua/business/index), де звичайною мовою викладено інформацію для людини, яка хоче займатися бізнесом. В Україні є багато державних реєстрів, які погано взаємодіють між собою. Тому важливим завданням є створення міжвідомчого реєстру для інкорпорації регулятивних механізмів».
Олексій зазначає, що нещодавно було прийнято закон України «Про електронні довірчі послуги» (https://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-zakon-pro-elektronni-dovirchi-poslugi-44298), який дає змогу здійснювати юридично значущі дії, маючи в руках лише мобільний телефон.
«В Україні 33 офіційних контрольно-інспекційних органів, де працюють 17 тисяч інспекторів, які 300 тисяч разів на рік приходять щось перевіряти. І це формує зворотну сторону регулювання – перевірки. До минулого року 99% успіх перевірок закінчувались встановленням факту порушення. Тобто, наша система була побудована таким чином, що головне – зафіксувати порушення. Навіть система преміювання, до 2014 року (на прикладі податкової інспекції), будувалась таким чином: чим більше донарахував податків, тим більшу премію отримує інспектор. А тепер уявімо собі армію з декількох тисяч інспекторів, основною задачею яких є донараховувати, і яких хвалять за це. То що вони будуть робити? Правильно – донараховувати!»
«В більш цивілізованих країнах давним-давно прийняли ризико-орієнтований підхід, логіка якого полягає в тому, що метою існування будь-якого органу, інспекції є відвернення небезпеки, а не фіксація порушень. В Україні, на декларативному рівні, ризико–орієнтований підхід був прийнятий вже давно, проте деякі реальні кроки в цьому напрямку були зроблені лише після 2014 року. В ризико-орієнтованому підході завданням інспектора є допомогти підприємцю впоратися з ризиками».
«Минулого року в Україні було створено Інспекційний портал (https://inspections.gov.ua), який об’єднав інформацію з абсолютно всіх (за виключенням податкових) інспекцій. Важливо, що даний портал використовується тими інспекціями для планування запланованих перевірок. Це означає, що абсолютно всі перевірки, які держава планує здійснити у всіх абсолютно сферах (крім податкової), є на цьому сайті».«Тепер, за законом, інспектор зобов’язаний протягом однієї доби після проведення перевірки внести результати проведення перевірки в онлайн-інформаційну систему. Тобто, якщо раніше плани перевірок зберігалися на напівдоступних сайтах, з використанням пошкоджених Excel-файлів, то тепер маніпулювання планами перевірок стане неможливим. Тепер до 15 жовтня кожен орган формує план перевірок на наступний рік і після цього втрутитись в дану систему неможливо».
Повертаючись, до ризико-орієнтованого підходу, Олексій акцентує увагу на важливості правильного визначення критеріїв, за якими можна буде визначити рівень ризику для конкретного виду бізнесу: «У цьому році державні інспекції, маючи необхідний інструментарій, вперше намагались підібрати набір критеріїв, щоб передбачити небезпеки на наступний рік. Що у них вийде – подивимось у наступному році. Наша задача – зробити вимоги до малого та середнього бізнесу максимально зрозумілими, повністю відкрити інформацію про проведення перевірок, щоб добросовісний бізнес отримав конкурентну перевагу над тими, хто дотримуватись вимог не хоче».
Наприкінці лекції Олексій Гончарук, звернув увагу на те, що наша держава поступово змінюється і це одна з підстав, чому звідси тікати точно не треба, а навпаки потрібно робити тут бізнес.