За оцінками KSE Institute, вартість ветеранських гарантій, включених до моделі дослідження, може становити від 758,6 млрд до 1,1 трлн грн за три роки залежно від сценарію продовження або припинення бойових дій та обсягу державної підтримки. Від 68% до 94% цих видатків припадає на виплати, пов’язані зі звільненням із військової служби та наслідками поранень, зокрема пенсії по інвалідності. Дослідження також виявило значний розрив між потребами ветеранів і ветеранок, підтримкою, яку гарантує держава, та допомогою, яку вони фактично отримують.
Про це йдеться в новому дослідженні KSE Institute «Коли настане мир: вартість та архітектура ветеранської політики України». Воно аналізує, наскільки державні програми відповідають потребам ветеранів і ветеранок, скільки коштуватиме їх виконання та як підготувати систему підтримки до можливої масової демобілізації або ж подальшого продовження війни.
В Україні налічується близько 1,8 млн учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни, з яких, за оцінками дослідниць, приблизно 495 тис. уже демобілізовані. За останні роки держава розширила програми медичної та психологічної допомоги, житлової підтримки, працевлаштування й підприємництва. Проте для виконання частини гарантій бракує коштів, фахівців та установ, які мають надавати послуги.
Щоб оцінити майбутні видатки, KSE Institute розробив модель, яка охоплює 46 програм у шести напрямах підтримки. Дослідниці розглянули шість сценаріїв, що поєднують продовження або припинення бойових дій із трьома підходами до ветеранських гарантій. Базовий сценарій відображає чинні гарантії держави та фактичний рівень користування ними. Сценарій Кодексу спирається на проєкт Кодексу законів про Захисників і Захисниць, а сценарій KSE передбачає ширший доступ до пріоритетних послуг і перегляд окремих пільг.
За результатами моделювання, найменші видатки можливі за сценарію Кодексу та у разі продовження війни, передусім тому, що проєкт не охоплює низки чинних гарантій. Найбільші – за сценарію KSE та у разі припинення бойових дій, коли масова демобілізація збільшує обсяг виплат, а розширення охоплення послугами потребує додаткових ресурсів.
За сценарію припинення бойових дій протягом трьох років зі служби можуть звільнитися близько 940 тис. військовослужбовців проти приблизно 350 тис., якщо війна триватиме. Це припущення для фінансових розрахунків, а не прогноз демобілізації. За різними сценаріями виплати, пов’язані зі звільненням зі служби та наслідками поранень, можуть становити 711,8-826,6 млрд грн за три роки. У разі масової демобілізації значна частина одноразових виплат припаде на її початок.
Окрема частина дослідження присвячена потребам ветеранів і ветеранок. За результатами опитування KSE Institute, проведеного у квітні 2026 року, та опитувань, проведених іншими організаціями, вони найчастіше серед своїх потреб називали лікування (36%), пільги на комунальні послуги (33%), фінансову підтримку (27%), стоматологічну допомогу (24%), житло (22%), оформлення статусів і пільг (21%), психологічну підтримку (19%) та працевлаштування (17%).
Відповідно до результатів дослідження, доступ до багатьох послуг залишається обмеженим. Наприклад, у 2025 році психологічну допомогу за державною програмою отримали близько 10 тис. людей. Розрахункова потреба в таких послугах складає приблизно 83,7 тис. демобілізованих ветеранів і ветеранок.
Подібна ситуація склалась і з професійним навчанням та підтримкою підприємництва, або ж з житловою підтримкою. Так, близько 11% демобілізованих ветеранів і ветеранок, або приблизно 54,5 тис. людей, живуть у нестабільних чи кризових житлових умовах. При цьому програма «єОселя» доступна тільки тим, хто може сплатити початковий внесок.
Ветеранській політиці бракує коштів і чітких пріоритетів. Держава розширює перелік гарантій, не завжди визначаючи, скільки людей зможуть ними скористатися та чи отримають допомогу ті, хто потребує її найбільше. Через це доступ до послуг нерідко залежить від поінформованості людини та часу звернення, а не від нагальності її потреб.
KSE Institute рекомендує визначити пріоритетність гарантій, які держава має забезпечувати насамперед, на які категорії вони будуть поширюватися і скільки це коштуватиме, а також постійно оцінювати їх ефективність та відповідність актуальним потребам.
Також потрібно заздалегідь оцінити бюджетні наслідки демобілізації та проаналізувати спроможність системи забезпечити потреби ветеранів та ветеранок.
Окремим напрямком має бути доопрацювання проєкту Кодексу законів про Захисників і Захисниць з відкритим діалогом з суспільством та всіма зацікавленими сторонами.
Жоден із запропонованих у дослідженні сценаріїв насправді не визначає, якою саме має бути ветеранська політика України. Вони показують, скільки можуть коштувати різні підходи та які компроміси за ними стоять. Досвід інших країн свідчить, що масова демобілізація зазвичай відбувалася швидше, ніж держава встигала підготувати систему підтримки. Тому ветерани й ветеранки, чинні військовослужбовці, держава та громадянське суспільство мають дійти згоди щодо архітектури ветеранської політики України до початку демобілізації.
